Офіційною датою заснування Черкас прийнято вважати 1284 рік, що говорить про те, що це місто дуже старе і бачило за своє життя безліч поколінь людей. Впродовж століть місто росло, а разом з ним росли і некрополі.
Скільки людей поховано в черкаських некрополях за всю їх історію – сказати важко. Бо, скоріш за все, ніхто таким питанням і не задавався. Але очевидно, що немало, бо ж за одне тільки ХХ століття було кілька страшних потрясінь, які унесли за собою безліч життів. В усі часи, і зараз це не виключення, цвинтарі були місцями дещо моторошними.
І в цьому матеріалі, на сайті cherkasy-future, ми розкажемо вам про одне з старих черкаських кладовищ, було воно розташоване у Першотравневому парку. Ця територія була передана в довгострокову оренду Черкаській єпархії УПЦ і не з проста. Бо тодішня, ще не ставша на ноги влада, просто не могла дати ладу цій непростій території.
Першотравневий парк був місцем моторошним, мав дійсно дурну славу. Це було одне з місць, що доволі часто фігурувало у міліцейських звітах як місце злочину: пограбування та навіть зґвалтування з вбивствами не були тут рідкістю. Склалось так у результаті певних соціальних процесів. Але як і чому?
Моторошні знахідки
В дореволюційні часи в Першотравневому парку був цвинтар і коли в 1950-х на цій території почали робити парк, практику перепоховання було заборонено. А роботи на самому кладовищі велись під пильним наглядом правоохоронців. Це стало причиною безлічі моторошних чуток… Мовляв тут хоронять тих, кого забрала з собою чума. Що дійсно було не більше ніж міською чуткою-страшилкою, бо що чумі той міліцейський нагляд? Але свого часу на одній з частин цього кладовища дійсно хоронили людей, яких вбила ця хвороба. Тож чому кладовище так щільно знаходилось в полі зору правоохоронців?
Відповідь проста. Бо тут було вбито і захоронено жертв радянських репресій: понад три десятки священнослужителів і кілька десятків віруючих… Майже всіх тут і захоронили, на місці, що згодом стало парком. Хоронили їх дуже сильно поспішаючи. І, як було прийнято, щоб як найшвидше замести сліди своїх страшних злочинів. У підсумку, зробили це так, що вже в 90-х учні і вчителі сусідньої школи почали виявляти у парку доволі моторошні знахідки: натільні хрестики, відривки з Біблії і людські останки. Ці знахідки лише наводили на людей додаткового жаху, бо ж виглядали вони дійсно зло віщими.
Місце безлічі злочинів
Початок ХХ століття був часом буремних подій. Тоді на території парку стояла Свято-Успеньська церква, а поруч із нею стояв і великий за розмірами цвинтар, через що в народі її прозвали цвинтарною… І ось неподалік від неї було прийнято хоронити заможних черкащан. Там були дорогі склепи, що у часи революції і післяреволюційної епохи стали притулком для безпритульників, так званих босяків. Ті грабували склепи, а все цінне, що викопували, несли на барахолку. Цвинтар у ті часи намагались ходити стороною як цивільні, так і міліція. Бо жителі цих місць не цуралися будь якого злочину.
Ставало це місце злодійським притоном і в першій половині 30-х років минулого століття. Все почалося з того, що більшовики закрили вхід до Георгіївської церкви. У підсумку, волоцюги зірвали ці замки і перетворили це місце у нічліжку. Тут вони пили вино, крали свічки, трощили вікна. Одного разу в церкву зайшов священних і був нажаханий побаченим погромом: знищені вщент церковні речі, книжки перетворені на лахміття, навіть вибиті рами вікон.
В повоєнні роки ліпше не стало, кладовище перетворилось на притулок для найменш захищеної верстви населення, нещасних калік та божевільних. Через що це місце стало ще більш лякаючим. Ці люди жили на милостиню, а ночували прямо поміж розташованих тут могил. З часом цвинтар зрівняли з землею, частина бідолашних безхатьків була відловлена радянською владою і доля їх невідома. Ще частина перебралась на певний час на так зване пушкінське кладовище.
Але сталось тут і сумнозвісне поховання мучениці Акилини. Вона була донькою руськополянського єврея Ізі Лазерського Сури. Юна і гарна єврейська дівчина покохала православного хлопчину і її кохання було таким великим, що вона потайки прийняла християнську віру. Та її любові не судилося стати щасливою. Через певний час понівечене дівоче тіло було знайдено у водах Дніпра. Слідчі доволі швидко вийшли на вбивцю – ним виявився батько дівчини. Той навіть не став приховувати скоєного.
