За радянських часів вулиці міст називали іменами героїв соціалістичних республік та навіть дружніх країн. Черкаси не стали винятком. За незалежності України топоніміку почали переглядати. У Черкасах повільно, проте впевнено почали змінювати назви провулків та вулиць. З прийняттям закону про декомунізацію справа пішла активніше. І тепер маємо вулицю Сергія Амброса замість Орджонікідже, В’ячеслава Чорновола замість Енгельса, провулок Сергія Шелухіна замість невиразного провулка Садового та вулиця В’ячеслава Ґалви замість радянського Руднєва. Про тих, чиї імена прославили Черкащину, читайте далі на cherkasy-future.com.ua.
Сергій Шелухін – черкаський політик з 19 століття
У 1864 році в селі Деньги на Золотоніщині народився майбутній політичний діяч, видатний історик, юрист, дипломат та письменник Сергій Шелухін. І це далеко не всі регалії, які він отримав за час своєї діяльності. У 2023 році ім’ям цієї постаті назвуть один із провулків Черкас. І ось, чому…
Стати визначною постаттю в історії України загалом та Черкащини зокрема йому судилося, бо був з роду дворян. Серед його пращурів – полковник Панькевич, один з поплічників гетьмана Богдана Хмельницького.
За першого вчителя був племінник Тараса Шевченка. Допомогла вступити до Лубенської гімназії рідна тітка. Поки навчався, освоїв тригонометрію та склав із цієї дисципліни підручник. Науковці роботу учня схвалили й окремо про це дописали в атестаті зрілості. Далі здобував освіту юриста, навчався в самого Володимира Антоновича – відомого історика, етнографа та професора київського вишу.
Підтримував майбутній політичний діяч ідею незалежної України. У пошуках заробітку довелося пройти чимало щаблів юридичної кар’єри. З 1888 по 1910-ті роки працював у судах Херсону та Одеси. Став одним із засновників українських організацій та допоміг відкрити університет у Львові. Його наукові роботи відмічали професори найпрестижніших вишів країни. Обирався генпрокурором, входив до міністерських кіл та й сам обіймав посаду міністра судових справ у 1918 році.
Доводив державотворцям необхідність розвивати українську мову. Про це писав, що відкидаючи мову, ми позбуваємося не лише державності, а й поваги до української душі та народності. Цікавою є думка Шелухіна про здобуття свободи. Він вважав, що сидіти й чекати – то найбільше горе, адже так миру не здобути, ніхто його нам не дасть. Лише власними силами здобувається мир.
В’ячеслав Чорновіл, і ніякого Енгельса
Легендарна без перебільшення постать, що свого часу відіграла чималу роль у становленні української державності. В’ячеслав Чорновіл, ім’ям якого названа колишня вулиця Енгельса, став яскравою зіркою політичного небосхилу, що зникла за досі невідомих обставин.
Народився В’ячеслав Максимович Чорновіл 1937 року у селі Єрки на Катеринопільщині. Вже у чотири роки навчився читати, навчання у школі почав з другого класу. Середню освіту закінчив із золотою медаллю, далі навчався на філолога у Київському державному університеті. Змінив спеціальність на журналістику, із річною перервою, проте здобув вищу освіту. Проблеми у навчанні пов’язували з його проукраїнськими поглядами.
Важким періодом у житті Чорновола була діяльність в національно-визвольному русі шістдесятників. В середині 60-х він разом з Василем Стусом та Іваном Дзюбою виступили в кінотеатрі «Україна», де засуджували гоніння та арешти української інтелігенції. Цей акт проукраїнського спротиву не сподобався владі. В’ячеслава Чорновола звільняють з роботи, а вдома почалися обшуки.
Переслідування, заслання, примусові роботи – все це не зламало козацького духу Чорновола. Він продовжував популяризувати ідею незалежної України. До своєї команди долучав людей, що мали бажання змінити політичний устрій, зламати радянську репресивну систему. Проте були серед його оточення й зрадники.
Він обирався народним депутатом Верховної Ради та балотувався на пост президента України в 1991 році. Після поразки не склав руки, а продовжив боротьбу за національну ідентичність держави. У березні 1999 року в ДТП під Борисполем В’ячеслав Чорновіл загинув. Офіційна версія – нещасний випадок. Проте незалежні дослідники вважають, обставини смерті політика приховують.
Так чи інакше, В’ячеслав Максимович Чорновіл став відправною точкою у становленні незалежної України. Кадри, де він разом із однопартійцями заносить жовто-блакитний прапор у залу засідань Верховної Ради, транслюють щороку на День незалежності, як приклад незламності та свободи українського народу.
Сергій Амброс – герой Небесного війська
Черкасець Сергій Амброс – це вже нове українське покоління, яке виборює незалежність країни ціною власного життя. Проживши лише 24 роки, пройшов шлях від громадського активіста до офіцера ЗСУ.
Народився майбутній військовий у Черкасах, шкільну та вищу освіту здобув у цьому ж місті. Мав стати будівельником, проте обрав інший шлях. Чимало досяг у спорті, зокрема, став другим на Всеукраїнських змаганнях з бойового гопака. Вболівав за місцеву футбольну команду, займався єдиноборствами.
Як громадський активіст, долучався до ініціатив проукраїнських місцевих організацій. Не став осторонь подій Євромайдану, взявши участь у Революції Гідності. Із початком АТО у травні 14-го пішов служити до одного з авторитетних військових формувань. За менш ніж рік отримав звання молодшого лейтенанта. Життя хлопця обірвалося через обстріл у Широкиному. І хоч його встигли доставити до лікарні в Маріуполь, врятувати бійця не вдалося.
Український герой В’ячеслав Ґалва замість радянського Руднєва
На зміну радянським героям Другої світової війни приходять герої сучасної, російсько-української. Як-то кажуть, тяжкі часи народжують сильних людей. Одним з таких був В’ячеслав Ґалва. Хоч народився військовий за кордоном, юність провів у Черкасах. Тут проживають і його батьки.
Історію життя офіцера у відставці можна було б взяти в основу сюжету для фільму. Здається, він був народженим, щоб стати військовим. У 1994 році здобув відповідну освіту в столичному командному училищі та продовжив родову справу. Пройшов службу від командира розвід групи спецпризначення у Прикарпатському військовому окрузі, потім при Міністерстві оборони України.
Очолив групу інструкторів, був заступником командира частини з бойової підготовки. Проходив навчання «Коммандо» (Франція) з автономних дій в тилу ворога. Потім – навчання у Центрі розмінування вже в Україні. Взяв участь в обміні досвідом із США, де пройшов підготовку за програмою ФБР. Були й курси з тактичної медицини, після яких Ґалва став інструктором-парамедиком.
Брав участь у міжнародних змаганнях. У складі миротворчих сил ООН проходив службу в Сьєрра-Леоне. А в 2009 році долучився до команди з визволення українського судна, яке захопили сомалійські пірати. Знав та викладав техніку бою «крав мага», займався розробкою та тестуванням військової зброї.
У 2010 році вийшов в запас, але продовжувати працювати як військовий інструктор. Вже у 2014 році, коли росія окупувала Крим та частину сходу України, взявся навчати українських бійців за авторською скороченою програмою. Два тижні роботи з призовниками, і це вже були повноцінні військові, навчені виживати та вести бій. Згодом дехто з них дякував батькам В’ячеслава за ті знання, які він їм передав і які врятували їхні життя.
Знаходитись в тилу й навчаючи молодих хлопців В’ячеслав Ґалва не зміг. Добровольцем пішов на фронт. Провів кілька операцій на маріупольському напрямку, разом з командою зупиняли ворожі наступи та першими займали позиції на стратегічних локаціях. Загинув офіцер 26 серпня 2014 року. За однією з версій – від вибуху протитанкової міни по дорозі до штабу, куди їхав В’ячеслав. За іншою – від вибуху гранати. Поховали захисника у Черкасах, пізніше одну з черкаських вулиць назвали на його честь.
