Понеділок, 15 Квітня, 2024

Втрачена архітектура міста

Про історію Черкас розповідають пам’ятки архітектури, що вдалося зберегти всупереч усьому, й ті, що лишилися у записах істориків та краєзнавців. Варто зауважити, що більшість будівель, які мали історичну цінність та не дожили до цього часу, були релігійними. Закономірно, що шансів лишитися неушкодженими ці будови не мали зокрема й через більшовицький режим. Є такі, що потерпіли руйнацій через війни та революції. Про такі пам’ятки, що лишились хіба що на сторінках краєзнавчих видань, читайте на cherkasy-future.com.ua.

Козацька церква на Подолі

Сучасний Свято-Троїцький собор в Черкасах мав «прототипи». Перший – дерев’яна козацька церква, яку побудували у 17 столітті на території Подолу. Зроблена в османському стилі. Оскільки була дерев’яною, простояла недовго й почала руйнуватись. На заміну йому звели новий храм і також з дерева. Але обрали для цього вже стиль бароко. Сталося це в половині 18 століття. Його значення важко було тоді переоцінити. Це була головна церква міста. Мала землі, в парафію входили заможні люди. Проте менш ніж через сотню років ця релігійна мекка почала втрачати авторитет. Більшість прихожан з того ж Подолу почали заселяти землі вище, а Митниця стала домом для євреїв. Мине ще кілька десятків років, поки церква не почне руйнуватись.

Храм на Пагорбі Слави

Храм збудували у 1861 році, обравши місце на сучасному Пагорбі Слави. Це була цегляна будова, настільки міцна, що її не одразу вдалося знищити. Але про це згодом. При установі відкрили церковну школу, а храм фінансували з міського бюджету. У 33-му році минулого століття його пограбували, після чого закрили. Відновили службу в храмі у 41-му, коли місто знаходилось в окупації. Проте настоятель храму допомагав радянським військовим, що свого часу мав доводити владі, щоб не потрапити під арешт.

Пізніше релігійна установа зазнала утисків через нібито потуранню пияцтву (тут справляли три храми). Усередині 20 століття діяльність храму зупинили, куполи зняли, а будівлю передали на баланс спортивного товариства. Частину церковних реліквій знищили. У 1961 році влада вирішила зрівняти будівлю із землею, а на її місці звести пам’ятний комплекс. Для цього використали вибухівку й не раз робили підрив, оскільки колишній храм був зведений на совість. Та все ж маємо тепер на місці головної релігійної установи пам’ятний комплекс.

Краєзнавчий музей або будинок Кучерського

Вулицею Гоголя, де зараз височіє багатоповерхівка, стояв будинок Кучерського – заможного міщанина. Зведений на початку 20 століття, слугував закладом дозвілля для офіцерів. Тут влаштовувалися вистави та концерти. У 1917 році будинок продали кондитеру Свиченко, що народився у селі Мошни. Через рік приміщення будинку стало базою для науково-педагогічного або повітового краєзнавчого музею (сучасний краєзнавчий музей, що знаходиться поблизу Пагорба Слави). Коли нове приміщення для Черкаського обласного краєзнавчого музею було готове, старий будинок Кучерського знесли. На його місці розбили сквер із фонтаном, який також зруйнують (той, що за драмтеатром).

Фонтан за театром

Водограй, що був окрасою скверу за Черкаським обласним драматичним театром, відігравав не лише естетичну роль. Він слугував охолоджувачем для техніки, що знаходилася в машинному залі статуправління. На початку 2000-х на це місце накинув око не один приватний підприємець. Було кілька ідей, як забудувати цей шматок землі. Ділянка отримала нового власника, який вже було почав будівельні роботи. Тривалий час їх гальмували акції протестів. Коли кількість активістів звузилася до колективу драматичного театру, знищення скверу разом з фонтаном було питанням часу. Зрештою, місце відпочинку ліквідували, викопали котлован і через деякий час будівництво «заморозили». Повернулись до нього через понад десять років, передавши ділянку в інші руки. Тепер на місці колишнього скверу з фонтаном височіє житловий комплекс.

Торговельний дім Зільбермана

Незвична пам’ятка архітектури, знищена менш ніж через сто років після будівництва – будинок Зільбермана знаходився на розі сучасних вулиць Хрещатик та Байди Вишневецької. Збудували його у 1875 році. Родзинки будівлі додавав купол, що нагадував черепаху. У розробці дизайну фасаду були використані стилі бароко та неоренесанс. Кут комплексу мав заокруглену форму. Це була незвична споруда для провінційного містечка. Під час революційних подій у 1919 році будівля була знищена через пожежу від потрапляння снаряда. Від артилерійського обстрілу постраждали й сусідні з торговим домом будівлі, які теж були знесені.

Тютюнова фабрика вже не та

На місці тютюнової фабрики, яка працювала на всю російську імперію, виробляючи та постачаючи тютюнові вироби, хоч і є та сама легендарна «табачка», але тютюном тут і не пахне. Немає й сліду від початкового архітектурного стилю фасаду. Все через війну. Збудували підприємство в 1878 році з ініціативи авторитетного купця Зарицького. Він налагодив виробництво цигарок, використовуючи якісну сировину з півдня України та Кавказу. Продукцію цінували й виробництво нарощувалося. У 1920-му більшовицький режим «націоналізував» фабрику, але діяльність не зупинили. Навпаки – потужності збільшувалися.

Організували дві зміни й, як результат, отримували дві тисячі ящиків товару. Коли почалася Друга світова, ризикувати не стали. Дорого вартісне обладнання вивезли, парові котли знищили. Під час окупації німці таки змогли використати приміщення фабрики під сушку тютюну. Коли війна закінчилася, будівлю відновили. Проте унікальний стиль фабрики було втрачено. Її лишили без шпилів – чи не головної окраси комплексу.

Latest Posts

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.