У Черкасах ще збереглися старі будівлі, яким понад сотню років. Якісь із них особливої ваги не мають, зайнявши нішу серед житлових об’єктів. Виділяються такі серед інших, сучасніших будов, хіба що фасадом. Але є пам’ятки з історією, які вдалося зберегти чи відновити й використовувати їх досі. Про історію кількох пам’яток, що знайшли своє місце в архітектурній метушні, читайте далі. Більше на cherkasy-future.com.ua.
Церковна майстерня, лікарня, а тепер – житло
Тут приймали хворих, виписували та видавали ліки та лагодили церковний інвентар. І все це в певні періоди часу відбувалося в одній будівля, зведеній недалеко від центру міста на початку 20 століття. І сьогодні містяни та гості міста проходять повз неї, не знаючи історії цієї пам’ятки. Зі спогадів старожилів, колись сюди зносили всілякий крам, а священники та прихожани, маючи хист, займалися ремонтом.
Разом з тим тут приймали пацієнтів й видавали ліки. Робили це безкоштовно, а за ресурси сплачував місцевий бізнес. Організувати таке спонсорство заради діяльної однієї такої структури було не складно. Очолював лікарню тодішній міський голова Марко Кулеш. Дехто з істориків не надто позитивно відгукувався про цього чиновника, але є й такі краєзнавці, хто впевнений, що за його головування місто не аби як розвинулося.
У 30-х роках в Черкасах відкрили школу для акушерів. З цієї будівлі зробили житло для викладачів. Після Другої світової війни, яку колишня лікарня достойно витримала, будівля продовжила виконувати житлову функцію. Приміщення з часом переплановувались, але фасад лишився рідний.
Свято-Миколаївський храм
Сьогодні про це можна було б сказати, як про одну з найбільших втрат для історичної архітектури міста. Свято-Миколаївський храм збудували у самісінькому центрі Черкас, освятили його на свято зимового Миколая Чудотворця у 1864 році. Поряд із ним був базар, проводилися ярмарки та організовували свята.
Місцеві називали храм Никольським. На великі церковні свята збиралися в храмі чиновники та поважний люд. Простим містянам місця не лишалося, а щоб хтось із них не проник у й так переповнену будівлю, на вході ставили вартових.
Простояв храм до 30-х років, коли поряд почали зводити навчальний заклад. Релігійна споруда чомусь заважала його діяльності, то ж було вирішено зняти куполи, а будівлю перетворити на склад. Коли ж у місто зайшли німецькі війська, будівлю пошкодив снаряд. Після де окупації влада постановила – колишній храм аварійний та потребує знесення. Пізніше на місці Свято-Миколаївського храму побудували Будинок Рад.
Блакитний палац
Хоч після реконструкції Блакитний палац втратив свій колір, будівлю все одно називають так, як і до ремонтних робіт – за звичкою. Ця пам’ятка лишається однією зі знакових, за якою легко можна відгадати місто. Збудували його за замовленням одного з підприємців, проте коли – невідомо. Над проєктом працював архітектор Владислав Городецький.
Тривалий період споруда вигідно виділялася на фоні одноповерхових «сусідів», об’єднувала кілька стилів архітектури й мала практичне значення – на другому поверсі палацу був готель, на першому розміщувалися магазини. У 1919-му більшовики мали тут штаб, а через рік перейменували готель зі «Слов’янського на «Дніпро». Подальші півстоліття будівля функціонувала, як готельний комплекс.
В якийсь момент тут вирішили розмістити ляльковий театр, але ідея не прижилася через відсутність коштів. У 90-х минулого століття знову заговорили про реконструкцію комплексу, але часи були не певні та бідні. Пропозицію відремонтувати пам’ятку відклали. Ближче до нульових історичну будівлю таки вдалося хоч якось освіжити.
Відновити палац капітально змогли через тридцять років. Місцеві підприємці взялися за це, та коли зрозуміли, що фасад будівлі не лише блакитний, а й жовтий, вирішили перефарбувати будівлю саме в цей колір. Дехто з містян критикував таке рішення, та все ж маємо тепер оновлений Блакитний палац у жовтому відтінку. Всередині приміщення вже давно втратили початковий дизайн, що із сумом констатують історики. Сама будівля втратила статус готелю й служить швидше як бізнес-центр, де здають в оренду приміщення.
Будинок Щербини – той самий РАЦС
Місце, де народжуються сім’ї… Хоча, розлученнями тут теж займаються. Та все, позитивного тут завжди більше. Будинок черкаського підприємця Щербини, який вже десятиліттями знають як РАЦС, з’явився у 1892 році. І це був не комерційний об’єкт, а саме будинок, у якому й проживав відомий інженер.
В оригінальному плані це був архітектурний комплекс з основною та допоміжними спорудами. Ясна річ, така місцина не лишилася поза увагою влади. За більшовицького режиму споруду використовували під потреби земського управління. З 30-х років це вже був Будинок піонерів. Під час окупації його зайняли поліціянти ворожих військ. У післявоєнні роки майбутній Палац одружень слугував прилистком для партійних організацій. А вже із 70-х атмосферу приміщень заполонила енергетика закоханих пар.
Засмучує той факт, що у результаті революцій та війни частина комплексу була зруйнована. Загорожа, стайні, флігелі, зимовий сад – всього цього вже немає. Проте лишилася перлина архітектурної композиції – сам особняк. Збережений дизайн фасаду та частково інтер’єру. У декількох приміщеннях можна побачити оригінальну ліпнину.
Так само тяжко просувалося питання реконструкції Будинку Щербини через недофінансування. Капітальна реставрація приміщень та фасаду почалася лише у 2010 році. Вхід зробили ширшим, а з боку скверу до будівлі добудували напівкругле приміщення. Зовсім скоро після ремонту сквер за будинком оновили й відкрили пам’ятник Василю Симоненку (із цим пов’язано чимало конфліктів, але це вже інша історія).
Будинок Лисака
Традицію забудовувати місто оригінальними з погляду дизайну будинками підхопив і черкаський підприємець Федір Лисак. Один з таких – колишній планетарій, розташований по вулиці Байди Вишневецького. Звели приміщення в 70-х роках позаминулого століття. Мета некомерційна, а цілком буденна – мати власне житло. Цікаво, що сам замовник називав цей будинок палацом, хоча виглядає він значно скромніше за той, що Блакитний.
У 60-х роках XX століття тут проводилися лекції про космос. Для цього запрошували науковців з усього радянського союзу. За кілька десятків років у планетарії побували півмільйона відвідувачів. Для невеликого міста мати такий непересічний об’єкт – неабияка удача. Хто реалізовував проєкт, невідомо. Але будівля тривалий час була однією зі знакових у місті.
Лишалася б такою й досі, проте обставини змусили перетворити освітню локацію на комерційний об’єкт. Щоб хоч якось вижити, тут здавали приміщення в оренду підприємцям. Але бізнес не йшов, то ж будівлю взагалі закрили. У 2020-х роках заговорили про відновлення планетарію, а точніше – капітальний ремонт. Адже всередині пам’ятки ніби тайфун пронісся: підлога згнила й струхлявіла, стіни потріскалися, дах протікає.
Один із місцевих забудовників на розсуд громади запропонував проєкт оновленого планетарію. Над реставрованим приміщенням хотіли звести ще один поверх. Проте активісти розкритикували ідею, вказавши на недоречність обраного стилю надбудови. Зараз проблема реконструкції споруди, яка вже майже отримала статус аварійної, під загрозою через судову тяганину. В прокуратурі запевняють, що нерухомість передали в нові руки із порушеннями. І поки вирішується це питання, будинок Лисака може зникнути з архітектурної історії Черкас.
