П’ятниця, 19 Серпня, 2022

Як електрифікували Черкаси: починали з керосинок, а дійшли до ГЕС

В наші дні складно уявити життя без електроенергії в домі. Це здається чимось таким, що, ніби, було з нами все життя. І одна думка про те, що колись було не так одразу ж викликає масу запитань. Бо дійсно ж, ще сотню років тому люди могли жити без електроенергії взагалі, а тепер це технологічне досягнення сприймається як належне. Детальніше про це у нашому матеріалі на сайті cherkasy-future.

Від керосинок до електроніки

Електрифікація міста Черкаси почалась орієнтовно 109 років назад. Тоді не було ще ніякої Черкаської області, була окраїна Київської губернії, а на дворі ще стояв царизм. Електрифікація міста стала поворотною точкою в історії, бо суттєво змінила зовнішній облік міста. Лише уявіть як виглядали перші фонарні стовпи, що освітлювали собою цілковиту темряву!

Та перш ніж місто електрифікувалось, почалось все з так званих публічних керосинок. Власне, саме вони і були першими ліхтарями міста. Правда, коли вони в Черкасах з’явились вперше не пригадає вже ніхто, й документально ця подія ніяк не була відмічена. Проте відомо хоча б про настінні, що висіли на найважливіших будівлях міста. Було це в 1880-х роках. Ліхтарі ті були газові, однакової форми і навіть кріпились на однаковій висоті.

Та доба керосинок була не довгою. Були навіть ліхтарі вугільні, та не довго, бо в експлуатації вони були неймовірно незручні. Та й світили, м’яко кажучи, не дуже ясно. Тому доволі швидко на зміну ним прийшла електроенергія. І, уявіть собі, в той час рахунки за електроенергію сплачували заможні жителі міста. Інші ж були звільнені від цього тягаря. Тобто освітлення міста забезпечувалось коштами багатіїв.

В 1913 році у Черкасах з’явилась перша в історії міста електростанція. Якщо бути точним, то саме в березні. Вона забезпечувала електроенергією промислові підприємства та певну кількість житлових будинків. На електростанції було змонтовано два агрегати з дизельних моторів, потужностями до 108 кВт під напругою 220 В. І залишене місце для установки ще одного агрегату. Повністю налаштували мережу проводів. І в підсумку для освітлення вулиць міста було встановлено 7 електричних кіл дугових ліхтарів по 11 в кожному колі.  Такий ліхтар світив як 1240 свічок Гефнера!

Ще через рік з’явилась дизельна електростанція в Умані. Та не можна сказати, що електрифікація відбувалась шаленими темпами. В 1916 році було електрифіковано лише 700 абонентів. За одну кВт/год  заможним міщанам сплачувалась плата в 30 копійок, а залізничні станції і казарми сплачували на 5 копійок менше. Найдешевше сплачували водогін і електроконтора – всього по 10 копійок. Користування електролічильником теж вартувало коштів і обходилось в 9 рублів на рік. А щоб приєднатись до мережі треба було сплатити 35 рублів! Що дуже дорого, бо, наприклад, кіло яловичини було приблизно 22 копійки, а нові черевики в районі 4-5 рублів. При середньомісячній зарплатні кваліфікованого працівника в розмірі 60-70 рублів на місяць.

І кількість електрифікованих будівель значно зросла. Наступна частина процесу електрифікації міста припала вже на початок 20-х років, радянською владою був прийнятий план ГОЕЛРО, згідно якого передбачалось електрифікувати 1/6 частину сухопутної території. Щоб реалізувати таке амбітне завдання, довелось будувати електростанцію у Шполі, а згодом і Буцької ГЕС (в районі села Буки Маньківського району). В листопаді 1929 року її віддали у експлуатацію, вона давала постійну напругу величиною 586 кВт. В 1934 році було зроблено ще один вагомий крок по електрифікації регіону – запустили Корсунську ГЕС.

Післявоєнний бум

Перша половина 40-х років ХХ століття була загублена у війні. Німці, відступаючи, нанесли доволі суттєвий удар по електричній інфраструктурі регіону, зруйнувавши електростанцію. Вже в березні 1944 електропостачання було поновлено за допомогою дизель-електростанції. Робота Уманської і Корсунської електростанцій була поновлена ще пізніше – в 1945 – 1947 роках.   

В 50-ті роки розпочався вже новий виток розвитку електрифікації Черкащини: були побудовані Дибенська ГЕС, Стеблівська ГЕС, Лоташівська ГЕС, Лисятинська ГЕС, Кривоколінська ГЕС, Бабанська ГЕС, Кам’янобрідська ГЕС, Чаплинська ГЕС, Дубівська ГЕС, Корж-Кутська ГЕС, Малояблунівська ГЕС, Райгородська ГЕС, Семенівська ГЕС, Будищанська ГЕС, Юрпільська ГЕС, Гордашівська ГЕС, Острівецька ГЕС. А в 1974 році запрацював ще й останній агрегат Канівської ГЕС.

Та правда в тому, що більшість ГЕС згодом перестали працювати. Частину з них відновили в 2000-х роках. Та далеко не в повному обсязі. Через що маємо доволі немалу вартість електроенергії. Тому, як варіант бізнес-інвестицій майбутнього, відновлення ГЕС – цілком цікава і перспективна ідея.

Latest Posts

.