Агітаційні, просвітницькі, інформаційні – історія черкаської періодики охоплює понад сотню років. Протягом цього часу «народжувалися» періодичні видання, що висвітлювали життя міста та регіону. Деякі з них зникли, не витримавши конкуренції та випробування економічною кризою. Перша газета вийшла на Черкащині у 1918 році та існує досі, щоправда, під іншою назвою. Більше на cherkasy-future.com.ua.
Перші газети Черкащини
Дорогу періодиці в регіоні проклав «Черкаський край». Перший номер газети вийшов під назвою «Знам’я комунізму» у 1918 році. Готував його представник більшовицької влади. Видання стало органом окружного комітету партії. За рік до нього доєдналися й інші газети, які висвітлювали політику комуністичної партії, стосувалися життя робочого класу, виконання планів та успіхи у розбудові радянського союзу.
Назви цих видань були відповідні – «Робітничо-селянське око», «Радянська думка», «Прапор комуни». І все це були назви одного й того ж видання. Під час окупації німецькими військами Черкас газета не друкувалася. Після визволення міста редакція відновила роботу під новою назвою – «Черкаські вісті». Пізніше її перейменували на «Прапор комунізму».
Вже у 1954 році на зміну агітаційній назві прийшла «Черкаська правда». Співпраця із органами влади при цьому трималася. Тут висвітлювали результати з’їздів компартії, діяльність чиновників і життя простих селян. За новинами про людей кореспондентів відряджали у райони. Газета виходила шість разів на тиждень, а вже за рік мала наклад сягнув близько сорока тисяч примірників.
Через тридцять років кількість примірників номерів, що випускалися за рік, досягла понад 110 тисяч. Під назвою «Черкаська правда» газета виходила 37 років. Це була одна з найпопулярніших газет області. Тут почав свою кар’єру журналіста та письменника Василь Симоненко, але про це згодом.
Газети незалежної України
Політичний переворот, який спровокував розвал радянського союзу, дав можливість Україні повернутися до свого. Поступово почали змінювати назви та манеру висвітлювання подій і періодичні видання. У січні 1991 року «Черкаська правда» стала «Черкаським краєм», продовжуючи співпрацювати з обласною владою. Буремні часи змусили керівництво знизити наклад, випускаючи газету двічі на тиждень. У 2016 році видання стає незалежним. Виходять номери цієї газети досі, щоправда, друковане слово за популярністю поступається електронним виданням.
На рівні з виданням сторічної давнини у роки становлення незалежності з’являються нові, серед яких – «Молодь Черкащини». Хоча це приклад «реінкарнації», бо ж періодичне видання під такою ж назвою виходило у 60-ті. Це була молода команда зі свіжим поглядом на висвітлення подій та формування випуску. Тут не боялися критикувати владу, відкрито писали про проблеми регіону, а що у певні часи на команду «молодіжки» тиснула влада. Так, у 2014 році на редакцію газети здійснили напад через публікацію про тодішнього очільника області та діяльність прокуратури.
Такою ж гострою на слово була й газета «Дзвін», що у друкованому варіанті почала виходити у 1990 році. Через 18 років видання пере форматувалося в інтернет-сайт, який діє досі. Публікуються тут аналітичні матеріали, оперативні новини та критичні статі. Є розділ і для місцевих блогерів. Інтернет-видання входить до медіагрупи «Нова Молодь Черкащини» та є незалежним від влади.
У 1993 році Черкаси побачили легендарну «Вечірку». Так скорочено назвали містяни газету «Вечірні Черкаси». Це було черговим свіжим подихом в історії друкованої періодики. Окрім «гарячих» новин на перших сторінках газети друкували тут огляди подій, корисні поради, кросворди. Проводилися розіграші серед читачів, дедалі частіше з’являлися рекламні оголошення. Коли ефективність друкованого варіанту почала знижуватися, утримати аудиторію вирішили, створивши інтернет-версію видання.
Опозиційною до влади було видання «Антена». Тут дозволяли критикувати не лише місцеву та обласну влади, а й роботу державотворців. Започаткували її у 1997 році й перший час виходила вона щотижня та була платною. Разом із критичними публікаціями тут виходили й новинні статті.
Принципом роботи редакції вважали дотримання демократичних стандартів у висвітленні інформації. Щоправда, дедалі частіше команда «Антени» повідомляла про переслідування та тиск з боку влади. За кілька років на базі видання створили телеканал. Газету почали друкувати рідше й роздавати безкоштовно. Також з’явився інтернет-сайт, то ж потреба у друкованому слові відпала.
Черкаська періодика, що зникла
В часи незалежної України на Черкащині випускали й газети, які протрималися кілька років. Серед таких «Прес-центр», що швидко став популярним завдяки стилістиці викладу матеріалу. Видання з яскравим дизайном впадало в око покупцеві. Разом з тим з’явились і сайт та сторінки в соцмережах. З невідомих причин видання перестало снувати. Останній допис у соцмережах датується 2021 роком, у якому інформується про мітинги перед обласною адміністрацією.
Швидкої та короткої слави набуло й видання «Місто», що передплачували не лише в обласному центрі, а й в районах. Газета «Акцент» також мала свою зірку на небосхилі друкованих ЗМІ. Хоч і була меншою за форматом від своїх конкурентів та чорно-білою, змогла захопити увагу містян завдяки висвітленню неполітичного життя міста. Пізніше під керівництвом цієї ж редакції вийшло періодичне видання про стосунки. У 2016 році «Акцент» перезапустили під новою назвою – «7 днів Черкаси».
Цікавим проєктом став журнал «Живи в Черкасах». Це такий собі туристичний путівник для містян та гостей міста. Ініціювали випуск видання місцева влада, щоб привернути увагу до туристичних принад обласного центру. Перший номер журналу побачив світ у 2010 році. Публікували в ньому про культурні та спортивні події, анонси заходів та інтерв’ю з митцями. Така промоція мала б зацікавити й іноземців ще раз відвідати Черкаси. Видання при цьому не продавалося, а було безкоштовним. Знайти його можна було в готелях та закладах культури. У 2018 році депутати міської ради підтримують рішення про закриття видання, що належало місту.
«Черкаська правда» і Василь Симоненко
Корінний полтавець, Василь Симоненко вивчився у сільських школа. Вищу освіту здобув у Києві, закінчивши факультет журналістики при столичному виші. Там почав писати вірші. У 1957 році переїжджає до Черкас, де влаштовується кореспондентом і дописує одразу у кілька місцевих видань Серед них знаковою стала газета «Черкаська правда» (пізніше – «Черкаський край»). Тут мав власний кабінет, друкарську машинку та можливість писати вірші.
За десять творчих років встиг видати небагато, оскільки прискіплива радянська цензура не давала змоги випустити все, що напрацював поет. Через свою активну позицію його стала переслідувати влада. Сталося це у 60-ті, коли Василь Симоненко разом з одноклубниками з Клубу творчої молоді випадково натрапили на місце масового поховання жертв сталінських репресій. Тоді письменник та журналіст надіслав листа до столичної влади з вимогою про оприлюднення цих місць.
Прожив Василь Симоненко 29 неповних років. Не стало письменника через онкозахворювання. У редакції газети «Черкаський край» досі відкрита музейна кімната робочого кабінету Симоненка. Там зберігаються його рукописи, особисті речі, та сама друкарська машинка, фото та вирізки з його публікаціями. І після смерті влада побоювалася впливу його творчості на суспільство. То ж Шевченківську премію йому присудили вже за часів незалежної України.
