Релігія одна із ключових складових української культури. Для наших земель вона має особливе значення, адже саме віра в Бога допомагала століттями справлятися людям з тяготами, що випали на їхню долю. А дійсно, страшенних труднощів наші предки бачили чимало. Взяти хоча б період монгольської навали, що стала справжньою чумою свого часу і залишила страшний слід психологічної свідомості нашого народу. Тому, повідомляє сайт cherkasy-future, релігійні об’єкти завжди були місцями сили духу. Люди, приходячи до церков, ніби поринали в обійми Бога, і це дозволяло їм вести далі важку і страшну боротьбу.
А з урахуванням того, що Черкасам ось уже понад 700 років, то не дивно, що вони сповнені старовинних святинь та пам’яток релігійного походження. На території Черкаської області розташовані справді унікальні релігійні споруди, які мали те чи інше відношення до визначних особистостей української історії. Черкаський край сповнений місць для досліджень та буквально наповнений історією.Тому до вашої уваги кілька святинь Черкащини, які просто не можна залишити без уваги.
Свято-Троїцький Мотронинський монастир
У Чигиринському районі, поблизу села Мельники, біля скіфського мотронинського городища стоїть Свято-Троїцький Мотронинський монастир. Історія про заснування монастиря більше схожа на легенду, приховану десь у глибині століть та спотворена переказами. Але за однією з головних версій, Мотронинський монастир був заснований кимось із князів з роду Глинських, які в період 1495-1637 володіли цими землями.
Рід цей литовський, що нині вже давно згас, але по-своєму загадковий. Невідоме його точне походження: чи то він із ординських, чи то з ольговичів. Історики поки що так і не розібралися. Але достеменно про них відомо, що Глинські одного разу зважилися підняти заколот у Литві та успіхом він не увінчався. Закінчилося справа втечею на службу до Москви. І там одна з представниць цього роду зіграла свою фатальну роль – Олена Глинська стала дружиною князя Василя ІІІ. І в цьому шлюбі народився хлопчик на ім’я Іван, який у дорослому віці здобуде титул Грозного. І стане Грозний одним із найкривавіших російських правителів у її історії. І мабуть саме цей рід і дав Черкащині Свято-Троїцький Мотронинський монастир.
Перша інформація про нього належить до 1568 року. Відомо, що тоді ченці утворили скит і просили митрополита Іону III Протасовича дозволити проводити богослужіння у каплиці монастиря. Торкався долі монастиря і гетьман Петро Конашевич Сагайдачний, який утвердив його земельне володіння. І гетьман Дорошенко. Що говорить про його велике значення, адже люди такого масштабу не займалися б долею чогось мало значущого. Був монастир гарний і багатий, та був зруйнований у 1677-1678 роках під час турецьких набігів. Але вже 1685 року він повернеться знову і отримає благословення митрополита київського Гедеона на каплицю та церкву у вічних печерах.
Жаботинський Свято-Онуфріївський монастир
Неподалік села Чубівка Черкаської області, в урочищі Вітряна Гора, поруч із річкою Жаботинкою розташований унікальний Жаботинський Свято-Онуфріївський монастир. Йому дісталося ім’я одного з найпопулярніших святих в українському іконописі XVII-XVIII століть, ім’я «пустельника» Преподобного Онуфрія Великого.
Життєпис цього святого говорить про те, що жив він у пустелі в цілковитій самоті цілих 60 років. При тому, що народився в Персії і був сином перського царя, який віддав його ще в дитинстві в монастир. Там хлопчик Онуфрій і дізнався від старців про пустельників, захотів їм наслідувати і в результаті таємно проник у Фіваїдську пустелю, що на території нинішнього Єгипту. Точний час заснування Свято-Онуфріївського монастиря також невідомий, але залишилися в історії свідчення про те, що 1706 року київський митрополит Варлаам просив для нього підтримки у великого гетьмана Івана Мазепи. Що говорить про те, що вже на той час монастир знайшов певну славу і велич. Бо не міг митрополит просити допомоги гетьмана за мало значний релігійний об’єкт.
Здавна в монастирі зберігалося дві чудотворні ікони: Успіння Божої Матері і, що не дивно, преподобного Онуфрія Великого. Була при ньому в давнину і школа грамотності. І навіть школа іконопису. 1928 року монастир був закритий більшовиками. Але 1993 знову відроджений. З того часу не припиняється служба його.
Іллінська церква
У селі Суботів, що на Черкащині, є Іллінська церква, більш відома в народі як церква-усипальниця родини гетьмана Богдана Хмельницького. І дата її заснування відома дуже добре: була побудована в 1653 за наказом Богдана Хмельницького як родова церква-усипальниця для його роду. Церква була спроектована та збудована у стилі раннього українського бароко, складена з каменю та цегли. Фасади будівлі закріплені пілястрами. Фасад вінчає карниз, фриз та підфризований валик. Церква невелика у розмірах – довжина 23 метри, ширина 14, 08 метри, висота стін 7, 35 метри, а їх товщина – 1,8 метри. Коли 1657 року Богдана Хмельницького не стало, його поховали в Іллінській церкві біля вівтаря.
Однак і тут не все так просто. Не обійшлося без загадок. Археологічні дослідження, які проводились у 70-х роках минулого століття, показали, що ні тіла, ні труни Хмельницького на місці поховання немає, а ґрунт у цьому місці неодноразово був перекопаний! Власне, суперечки про те, де похований гетьман Війська Запорізького не вщухають і донині. За основною версією так і було: поховали в Суботові, там, де Богдан і заповів, але прах його вкрали. А ким? Куди? Навіщо? Відповіді на жодне з цих питань історики поки не знають. Та й чи дізнаються?
Радянська влада мала нахабство осквернити це місце, влаштувавши там спочатку клуб, а потім склад. Про велике значення церкви згадали лише після Другої світової війни, тоді було відкрито музей Богдана Хмельницького. Бував у цій церкві та кобзар, Тарас Шевченко приїжджав до Суботова у липні 1845 року і церква настільки вразила його, що він написав малюнок «Богданова церква в Суботові». У 1978 році церква пережила реставрацію, а повернення релігійній громаді очікувало на неї лише в 1990, в тому ж році було відновлено згідно фотографії 1888 року і іконостас.
Могила Рабина Нахмана Бреславського
Так, уманці не можуть бути байдужими до Рош Ха-Шана, бо щороку в Умань приїжджають тисячі хасидів. А все заради того, щоб здійснити паломництво до місця поховання раббі Нахмана, який у хасидській культурі є особистістю культовою та справді унікальною. А що ще дивніше, то це те, що Україна стала вічним будинком для такого діяча як раббі Нахман. З 1991 року його поховання має статус історико-культурного центру. Хасиди навіть викупили землю, де похований раббі Нахман. Що цікаво, перший президент України Леонід Кравчук навіть давав добро на те, щоб останки святого були переміщені до Ізраїлю, але заперечили хасиди…
Виявилося, що таке рішення йде в розріз із заповітом рабі Нахмана. Що ще дивніше, 1996 року два молоді ізраїльтянини намагалися викрасти останки Нахмана, щоб перепоховати їх потім у Єрусалимі. Але не доля – українські міліціонери запобігли цьому крадіжці віку. Його останки так і залишилися в Умані. І тепер сюди їдуть щорічно, за різними оцінками, до 30-35 тисяч хасидів, щоби здійснювати свої паломництва.
