П’ятниця, 29 Березня, 2024

Драматична історія головного жіночого монастиря Черкащини

Черкащина є культурним та духовним осередком нашої великої держави. Традиції, що колись були засновані нашими пращурами, наразі відіграють неабияке важливе значення для черкащан. Особливо це стосується релігії. Переважна більшість жителів нашого краю є глибоко віруючими людьми і помітити це нескладно: достатньо просто завітати до найближчої церкви (народу там буде купа). 

Однак деякі черкащани та черкащанки приймають рішення не просто вірити, а присвятити власне життя Богові. Сьогодні ми поговоримо про черкаський жіночий монастир із культурної та історичної точок зору. Більше на cherkasy-future.com.ua.

Історія виникнення Красногірського монастиря

Усе почалося дуже й дуже давно: приблизно 400 років тому. Тоді на місце, де наразі розміщується Красногірський жіночий монастир, прибув константинопольський монах і почав будувати власне житло. Його цікавило лише відлюдькувате життя, аби повністю сконцентруватися на служінні Богу. Так, чернець побудував (але скоріше викопав) печеру, де він і прожив певний проміжок часу. 

Однак як звичайна та примітивна печера була перетворена на повноцінний монастир? Річ у тім, що монах прийшов на територію, що належала відомому черкаському козаку Івану Шебету-Слюжці. Тоді ця місцина мала назву “Красна гора” – так цей пагорб називали місцеві жителі. Так от, коли козак дізнався, що на його землях оселився візантійський монах, Іван Шебет вирішив виділити кошти на побудову цілої церкви-монастиря. Така чудова новина дуже швидко обійшла навколишні села і їхні мешканці захотіли приєднатися до будівництва. 

Через невеликий проміжок часу перший монастир на Красній горі було таки возведено, туди переселилося чимало черкащан-охочих відмовитися від небожого способу життя. Історія Красногірського монастиря була розпочата. 

“Чоловічий” період в історії монастиря

Як ви могли здогадатися, Красногірський монастир не завжди був призначений для жінок. На початку своєї історії у храмі жили виключно чоловіки – вони монастир по суті й збудували. Розберемося з тим, що відбувалося на горі, поки там проживали представники сильної статі. 

Перший храм, що було збудовано на Красній горі, був майже повністю зроблений із верболозу. Отримав назву на честь великого православного святого Юрія (Георгія) Змієборця. Одначе проіснувати довго монастирю не судилося – невдовзі він був зруйнований. Замість поваленої церкви на горі вирішили звести нову. Так, у 1680-х роках силами козаків та місцевих селян було побудовано Покровський храм, що також був виконаний із дерева, проте конструкція його була набагато міцніша. 

Наступним важливим етапом у розвитку поки що чоловічого монастиря стало будівництво в 1766 – 1770 роках нового – на цей раз кам’яного – храму. Це була культова споруда, адже її творцем-архітектором був сам Івана Григорович-Барський. Якщо хтось не знає, то це відомий український архітектор, що творив у стилі пізнього козацького бароко. Він є автором, наприклад, культового фонтану “Самсон” у Києві, Свято-Покровської Подільської церкви та багатьох інших історичних споруд. 

Той храм було названо Спасо-Преображенським собором, а возведено коштами Святого Софронія Іркутського (насправді народився він на території сучасної Київської області, а в Іркутську він був похований). Цей собор зумів простояти аж ціле століття. Красногірський монастир залишався домом для чоловіків аж до кінця 18 сторіччя. 

Як Красногірський монастир став жіночим

Наприкінці 18 сторіччя уряд російської імперії намагався позбавитися від впливу релігії у державі. Проводилася політика секуляризації, коли церковні осередки придушувалися та замінювалися на світські заклади (наприклад, школи чи культурні осередки). У далекому 1787 році цей процес торкнувся й нашого з вами монастирю. Указом царської влади Красногірський монастир був розформований і фактично перестав існувати. 

Однак уже через декілька років – у 1789-му – на місці розформованого собору був утворений Київський Іоанно-Богословський жіночий монастир. Заведено вважати, що саме з цього моменту монастир офіційно втрачає статус “чоловічого” та переходить у тендітні руки жінок. 

Наступна вагома зміна на Красній горі відбулася в 1860 році. Тоді На заміну Спасо-Преображенському собору прийшов Покровський храм, що зберігся й до нашого часу. Власне, вже понад 160 років головним приміщенням Красногірського монастиря є саме Покровський храм. 

Хто керував монастирем під час його “жіночого” періоду?

Тепер поговоримо про тих, хто керував монастирем протягом його історії. Перелічувати всіх настоятельок монастиря сенсу ми не бачимо, а тому зупинимося лише на деяких найбільш важливих постатях. Так, першою “головою” Красногірського монастиря стала ігуменя Макрина (1789 — 1795). А от найбільшого взлету монастир досягнув аж через 100 років – за управління ігумені Нонни. Її знають і пам’ятають навіть зараз. Напевно, найбільшим досягненням настоятельки стало те, що Красногірський монастир як ніколи швидко розширювався. Кількість монахинь у храмі сягнула фантастичних 770 людей – більше вже не було ніколи. 

Остання керівниця монастирю, про яку хочеться згадати – ігуменя Леонілла. Саме вона продовжила справу Нонни та управляла Красногірським монастирем аж до самого його закриття. Причиною занепаду монастиря є, що доволі очевидно, радянська влада, що проводила політику викорінення релігії із життя громадян. 

Радянський період у історії монастиря

У 1923 році на територію монастиря прибули радянські “революціонери” та повністю його розікрали. Сам Красногірський монастир був закритий, а на вулиці залишилося більше 650 монахинь, яких просто вигнали з їхньої домівки. Замість монастиря там розмістилася лікарня-інтернат для людей з інвалідністю, яких після Першої світової війни було чимало. На диво, приміщення храму вціліли і перейшли у власність Черкаського міського музею.  

У таких умовах монастир проіснував аж до Другої світової війни. Тоді – наприкінці 1941 року – на Красній горі проживало близько 150 монахинь, що виживали коштом важкої праці. Вони виконували тяжку роботу в найближчих селах і тим заробляли собі на хліб. На щастя, той страшний період таки минув. 

Курс радянського союзу на ліквідацію всього церковного у державі залишався незмінним і в 1960-х. Тоді полювання на церкву набрало значних обертів. Велику кількість українських монастирів закривали, а монахиням було просто нікуди подітися. Для багатьох із них прихистком на наступні роки став саме Красногірський монастир. Парадоксально, проте радянська влада вирішила не закривати цей монастир, хоча там проживало більше сотні послушниць. 

Однак справжню реінкарнацію монастир пережив лише під час правління Горбачова, коли у СРСР почалася перебудова. На той момент у Красногірському монастирі проживало більше сотні монахинь. Такою їхня кількість залишається й дотепер. 

У період незалежної України Красногірському монастирю були повернуті всі землі, що належали обителю до 1923 року. Храм є справжнім центром монашого життя на Черкащині!

Маємо надію, стаття виявилася для вас корисною і ви розповісте про неї друзям! Кожен внесок у розвиток черкаської журналістики буде вагомим для нас!

Latest Posts

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.