П’ятниця, 29 Березня, 2024

Якими девайсами користувалися черкащани у 20 столітті

Середина минулого століття, а саме часи Радянського Союзу, зарекомендували себе швидким технологічним розвитком і прогресом у всіх сферах життя. В деяких населених пунктах довгий час не було газу, води, а подекуди і електрики, хоча повсякденне життя українців поступово урізноманітнювалося телевізорами, холодильниками і пилососами. Прикладом для наслідування дуже часто ставали іноземні моделі побутової техніки. Телевізори вітчизняного виробництва під назвою «КВН-49» дуже нагадували американський «RCS TT-5», пральні машини «Вільнюс» були точною копією німецької «Miele & Cie», а сміттєві місткості «Дніпро» – фінських «Тicco». Виробляли техніку в Україні так: привозився іноземний зразок якогось побутового приладу, потім місцеві винахідники розбирали його до останнього гвинтика і надшвидкими темпами створювався подібний зразок. Більше на cherkasy-future.com.ua.

Отож не тільки великі міста могли похизуватися «високими технологіями». Провінційному містечку Черкаси теж було чим похизуватися. З’явилися перші телевізори, вуличні телефони, вузлові таксофони, апарати по подачі газованої води, поштові скрині.

Як черкащани дізналися що таке телебачення

У 40-х роках минулого століття в Україні з’явилися перші телевізори. Одна частина була випущена за американською ліцензією, а інша – власної розробки, але масово пристрої не виготовляли, причиною стала Велика Вітчизняна війна. Першим телевізором, який з’явився у Черкасах, був «КВН-49». Цей винахід людства став важливою частиною буденного життя для більшості мешканців нашого міста. Але прекрасне диво техніки було не в кожній домівці. Щасливі власники телевізора це розуміли, тому з задоволенням запрошували на перегляд новин або кінофільмів сусідів і друзів. Транслював телевізор три канали, колективне дозвілля проходило дуже добре, але було дві проблеми: перша – занадто малий екран, друга – цей гаджет постійно ламався. Першу проблему черкащани вирішили. Занадто маленький екран збільшували завдяки лінзі, яка була наповнена гліцерином чи водою. Її прикладали до екрана і зображення ставало значно більшим. В народі її називали «акваріум». Друга проблема у вигляді поломок майже не вирішувалася. Назву телевізора «КВК» черкащани тлумачили по-своєму: «Купив, Включив, Не робить».

Обмін фотографіями по-сучасному: 20 сторіччя

Навесні 1963 року у Черкасах на постійній основі відкрився фототелеграфічний зв’язок. Це було сполучення між Черкасами і обласними центрами СРСР через Київський республіканський телеграф. За допомогою фототелеграфічного зв’язку бажаючі могли сфотографуватись і передавати фотографії, малюнки, копії текстів по проводах зв’язку у вигляді фотографій. Цим девайсом черкащани корисувалися довгі роки. Це було зручно і швидко.

Як телефонний зв’язок проник у життя містян

У травні 1966 року в Черкасах відкрили Головпоштамт. У філіалі, який був розташований по вулиці Свердлова, налічувалося шістнадцять герметичних кабін для переговорів, у приміщенні знаходилася телефоністка, яка спочатку з’єднувала обидві сторони для спілкування, а потім підраховувала кількість витрачених хвилин, які помножувалися на вартість тарифу. Тариф для кожного міста був різним: чим далі воно знаходилося, тим дорожче коштували розмови. Оплата здійснювалася замовником, який приходив у пункт, де отримував бланк для заповнення, в ньому вказував номер телефону, на який потрібно було дзвонити та кількість бажаних хвилин. Потім відвідувач займав чергу і очікував. Це могло продовжуватися від декількох хвилин до години. Інколи жіночки-зв’язківиці займались своїми «терміновими» справами: в’язанням, читанням журналів, балачками. Попри це, телеграфи користувалися великим попитом серед населення. Пройшло років десять і керівництво Головпоштамту вирішило збільшити кількість переговорних пунктів до трьох, а загальна кількість кабінок налічувала більше тридцяти.

У ті роки існував ще один варіант переговорних пунктів – автоматизований, який функціонував у форматі самообслуговування. Спочатку відвідувач опускав монетку у вічко автомата, потім набирав номер телефону з міжміським кодом, а коли здійснювалося з’єднання, потрібно було дуже швидко вставити ще одну монетку, бо перша сплачувалася за з’єднання з абонентом, а інша – за перші десять хвилин розмов. Вартість розмов була різною, відповідно до міжміського тарифу. З часом Головпоштамтом була зроблена додаткова реконструкція, додалися ще кабінки для розмов. Черкащани з задоволенням користувалися цим гаджетом, адже самостійно з’єднатися можливо було як з українськими містами, так і містами колишнього СРСР. Автоматизований переговорний пункт проіснував у місті до початку 2000-х років.

Шафи для газованих напоїв та пошти: якими вони були

У часи СРСР були дуже популярні різноманітні газовані напої, такі як: «Тархун», «Дюшес», «Байкал», «Лимонад», «Саяни» та інші. Але купити у магазинах ці напої можливо було не завжди. Тому в 70-ті роки минулого століття в Черкасах з’явилися вуличні автомати для газування води. Розміщені вони були майже на кожній вулиці міста, також у місцевих парках, біля кінотеатрів, на залізничному і автомобільному вокзалах. Кожного літа, у спекотні палючі дні, навколо них збиралася велика кількість черкащан і гостей міста. Бажання було одне – втамувати спрагу, а заодно і скуштувати диво-смаковинку. Вода з сиропом коштувала три копійки, а без – одну копійку. Черкащани опускали монетку в автомат, і в стакан наливалася газована вода. Такий напій був доступним для всіх бажаючих, подобався як малечі, так і дорослим.

А ще в радянські часи майже кожна черкаська родина мала у користуванні власний сифон, за допомогою якого робили газування. Сифони були скляними і з нержавійки. Скляні сифони для надійності вкладали в шкіряний або металевий чохол, а сифони з нержавійки були зроблені «на віки». Заправлялись сифони за допомогою газових балонів на спеціальних станціях. Такі балони продавалися в роздріб продуктовими магазинами у відділі «Соки-Води». В сифон заливали воду, за бажанням додавали варення, потім газовий балон вставляли у сифон, інтенсивно збовтували, натискали на ручку сифона і газованка готова!

Автомати з газованою водою, власні сифони були дуже популярними не тільки в Україні, а й в усьому Союзі. Так продовжувалося до початку дев’яностих років минулого століття. З появою пластикових пляшок утримання автоматів з газуванням перестало бути прибутковим, тому покинуті напризволяще автомати ще довго лякали своїм виглядом місцеве населення.

Якщо йдеться про незвичайні шафи, то варто згадати й про комплексні абонентські шафки – ще один результат творчої діяльності людини того періоду, скорочено – КАШ. Ці шафи були винаходом зв’язківців. Спочатку їх було дві на все місто, а пізніше шафи почали встановлювати в усіх великих будинках масово. Були і групові: на кілька будинків одночасно. Кожен черкащанин мав у шафці власне відділення, також там був автомат для продажу конвертів, різноманітних листівок, марок. А ще комплекс мав вмонтовану поштову скриньку, тому мешканцям будинку не потрібно було ходити на пошту, щоб відправити листа. Такі шафи були дуже популярні як у мешканців будинку, так і в листонош, бо це істотно полегшувало їхню працю.

Як бачимо, девайси 20-го століття були не гірші, ніж сучасні. Кожна епоха має свої «високі технології», без яких неможливим був би подальший розвиток науки і технологій загалом. В наш час зміни відбуваються настільки швидко, що інколи люди не встигають пристосовуватися до сучасного надшвидкого розвитку технологій, тому потрібно постійно вчитися і розвиватися, одним словом – змінюватися, намагатися стати неперевершеним у всіх сферах життя.

Latest Posts

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.