Субота, 20 Серпня, 2022

Історія бульвару Шевченка: роль двох будівельних бумів

Кожне велике місто має свою візитну картку. І так вже склалось, що крім різноманітних архітектурних пам’яток і природних красот є те, що об’єднує усі міста і робить їх подібними один до одного. Таким фактором, повідомляє сайт cherkasy-future, є центральна вулиця міста – точка притяжіння місцевих жителів, і одне з тих місць, куди неодмінно ведуть гостей міста.

Центральною вулицею Черкас є бульвар, що носить ім’я Кобзаря – провідника і генія української нації, Тараса Григоровича Шевченка. Що, власне, не дивно. Бо величний письменник і художник народився саме на Черкащині. Але своє нинішнє ім’я вона носила не завжди.

1879 року вона згадувалась під назвою Старочигиринська. Таку назву вона мала через те, що до створення Сінної площі (нині площа 700-річча) її продовженням була дорога на Чигирин. У 1911 вона стала Олександрівською, на честь російського царя Олександра ІІ. На перехресті з вулицею Смілянською самодержавцю було колись встановлено  і погруддя.

Активна забудова почалась на початку ХХ століття

Своє нинішнє ім’я вона отримала у 1923 році, а у 1989, фактично не за довго до розпаду Радянського Союзу, отримала статус бульвару. І цей бульвар нині є одним з найдовших в Європі.

Бульвар Шевченка бере свій початок від вулиці Степана Бандери, що на півночі міста, в мікрорайоні Соснівка. І тягнеться на південний схід, аж до площі 700-ліття Черкас. І становить понад 6,5 кілометрів, при ширині вулиці в 30, а подекуди і 32 метри. З бульваром перехрещуються велика кількість черкаських вулиць, але одна виділяється на фоні інших – Припортова. Вона приходить до Черкас під непрямим кутом.

Велика кількість будинків, що знаходяться на Шевченка, були зведені ще на початку ХХ століття. Доволі часто на фронтонах будівель вказували рік побудови. У старих будинків є однаковий архітектурний стиль. Взагалі, Черкаси початку ХХ століття були містом багатонаціональним. І однією з основних общин, як і у більшості українських міст, була єврейська. Для общин велике значення мають власні точки культури, у випадку з євреями це синагоги. І одна з них колись знаходилась на площі перед нинішнім драматичним театром. Вона простояла там до середини 30-х. Після чого в її приміщенні вже були музична школа і міський Будинок культури.

Особливо казково бульвар Шевченка виглядає в осінній час: опала багряна листва каштанів робить цю вулицю такою, ніби вона прийшла до нас прямо з казок, ніби як родом з дитинства. І чомусь, коли нею йдеш, охоплює якесь відчуття магії, душевного спокою і радості.   

Початок ХХ століття був певною мірою бумом для Черкас: купці, банкіри, підприємці та інші заможні люди почали активну забудову центральної вулиці власними особняками-резиденціями. Але будинки будувались приблизно в одній стилістиці, щоб зберігався архітектурний стиль вулиці, саме тому на них навіть сході елементи оздоблення. На жаль, велика частина цих маєтків було зруйнована пізніше війною та бурхливою забудовою середини ХХ століття. Але з десяток таких все ж дожили до наших днів, тож побачити їх можна й досі. І просто собі уявити який вигляд мав бульвар сотню років тому назад.

Набуття статусу обласного центра зіграло вирішальну роль

Час змінював вулицю. З розвитком Черкас неодмінно змінювався і зовнішній вигляд бульвару Шевченко. У 30-х роках минулого століття була посаджена алея. Її наповнення неодноразово змінювалось в пошуках максимально ідеального рішення і у підсумку набуло такого ж вигляду як і значна частина вулиць столиці – її засадили каштанами і липами. Бульвар почав обростати новими кварталами, як наприклад квартал трьох поверхівок між Небесної Сотні і Митницькою. В них жили службовці і робітники місцевих підприємств. Ще через 30 років вулицю було за асфальтовано. А ще пізніше оздобили орнаментною огорожею, випущеною на Черкаському Машбуді.

Важливою подією в житті бульвару став 1964 рік – на місці  вже названої вище синагоги було збудовано приміщення обласного музчино-драматичного театру ім. Т.Г. Шевченко. І це було революційним рішенням, бо на той час в Україні не було більш сучасного з усіх точок зору, театру. Той рік був особливим, бо це було ще й 150-річчя з дня народження самого Кобзаря. Що знайшло своє відображення у вигляді пам’ятника великому письменнику. Пам’ятник у майбутньому розвивався: в 1974 до нього додали гранітний постамент і композицію з  шевченкових героїв творів. І сама площа, де знаходиться ця краса вже більше не була Театральною, вона стала шевченковою.

1954 рік стає новим витком розвитку як Черкас, так і головної вулиці міста. Місто стало обласним центром новоствореної черкаської області. Це знову призвело до будівельного буму. Центральна вулиця стала стрімко обростати новими будівлями: Будинок зв’язку, Будинок торгівлі, офіс Обласного управління торгівлі, магазини з типово радянськими іменами – «Київ», «Ювілейний», «Кооператор», «Молодіжний». З’явився і Черкаський машинобудівельний завод. Все це змінювало вулицю доволі суттєво. І вид її ще змінювався за часи незалежності України, бо тут з’являлись нові магазини, заклади, торгові центри. І зміниться ще, бо росте й розвивається наша Україна.

Latest Posts

.