Автобуси зараз сприймаються як невіддільний елемент міського життя, однак століття тому це було далеко не так. Черкаський автобусний рух пережив еволюцію від омнібусів, запряжених кіньми, до легендарних автобусів «Богдан», які прославили Україну на всю Європу. Як розвивались автобуси у Черкасах, читайте на cherkasy-future.
Перші спроби влаштувати автобусний рух
Як й інші зручності та досягнення Черкас, вперше автобусний рух виник ще за Російської імперії. Так, ми можемо сказати, що автобусні перевезення у місті досягли свого розквіту і сучасного вигляду саме за радянської влади, але перші проєкти все ж припадають на царські часи. Російська імперія на початку XX століття стрімко наздоганяла європейських конкурентів, тож автобусний рух вже існував у Санкт-Петербурзі, Москві та Києві. У Києві, наприклад, станом на 1913 рік вже курсували 10 автобусів німецької марки «Benz», які перевозили по 25 пасажирів за раз. Влада Черкас, які тоді перебували у складі Київської губернії, старалась рівнятись на губернську столицю.
Локомотивом ідеї черкаського автобусного руху тоді стала активна частина міської громадськості, яка хотіла бачити Черкаси «сучасним містом». Інтелігенція доволі близько до серця сприймала конкуренцію зі столицями. Найбільшою перешкодою для реалізації ідеї автобусного руху стала місцева інфраструктура, яка залишала бажати кращого, а також консерватизм місцевого населення, яке нерідко сприймало нововведення з негативом. Черкаські вулиці на момент початку XX століття були малозабрукованими (місцеві дороги були забрукованими лише на 8,6%). Тож кожної весни та осені транспорт страждав від глибокої багнюки.
Тільки влітку 1913 року міська влада взялась за мощення Олександрівської (нині бульвар Шевченка), Суворівської (Байди Вишневецького) та Смілянської вулиць. Також тверде покриття з’явилось на вулиці поблизу пристані та проїзді від Черкас до Соснівки. Якість черкаських доріг аж ніяк не дозволяла запроваджувати автобусний рух, до того ж місто було мало освітленим. Та і навіть якби бруківка була на кожному сантиметрі, це не гарантувало, що автобусні колеса б не ламались від «підкидувальної сили мостової». Однак інтелігенція наполягала на своєму. Більшість черкасців ходила пішки, і тільки найбагатші мали свої власні екіпажі та користувались послугами візників. Звісно, не вся інтелігенція виступала за такі проривні на той час проєкти. Були й такі, хто дотримувався протилежної думки, апелюючи до шуму моторів, які лякали коней, та газових викидів, якими мусили б дихати черкасці.
За справу серйозно взялась Вільгельміна Цетнерович, яку справедливо вважають піонеркою черкаського автобусного руху. У 1913 році вона попросила у міської думи дозволу реалізувати омріяний задум. За словами черкаського краєзнавця Василя Страшевича, Цетнерович звернулась до можновладців з проханням виділити їй під гаражі стайні 1-ї пожежної частини міста, де б стояли шість машин, привезених з Одеси. Влада дала на це згоду. З матеріалу «Альбому Соснівка», виданого у 1914 році, можна побачити, що у Черкасах вже їздили автомобілі з мережі пані Цетнерович.
Її транспорт обслуговував власників соснівських дач, перевозячи їх з міста до Соснівки. Згодом у Черкасах з’явились повноцінні автобуси, які також курсували до Соснівки. Перші черкаські автобуси мали великі розміри та набирали швидкість максимум до 20 кілометрів на годину. Автобуси мали свої номери та маршрути. Рухались вони згідно з вже чинними тоді правилами дорожнього руху, за порушення яких чекав штраф або арешт. Маршрут автобусів Цетнерович починався від залізничного вокзалу і проходив Смілянською вулицею, Хрещатиком і Дахнівською дорогою. Квиток від вокзалу до центру коштував 10 копійок, до Соснівки – 25 копійок. Такі ціни являлись чималими, особливо для простих черкаських робітників, які щоденно витрачали на харчування 14 копійок. Однак послуги традиційних візників були ще дорожчими: від 30 до 45 копійок, залежно від кількості запряжених коней. Поїздка автомобілем, який можна класифікувати більше як таксі, аніж автобус, коштувала від 1,5 до 2 рублів за годину, що було космічною ціною на той час.
Окрім Цетнерович, автобусними перевезеннями у Черкасах займались компанія «Пастирський, Топопольський і Заславський», а також підприємець Крижановський. Разом вони мали два автобуси, що перевозили пасажирів з Черкас до Сміли. Достеменно невідома подальша доля першого автобусного руху в Черкасах. Можна припустити, що найбільш можливим сценарієм став занепад руху через історичні обставини: низька якість черкаських доріг, Перша світова війна та як її наслідок нестача пального та запчастин.
Автобуси за ранньої радянської влади
Після встановлення більшовицького режиму історія черкаського автобусного руху входить у нову епоху – громадського транспорту. Вже у вересні 1926 році Народний комісаріат внутрішніх справ придбав для Черкас кілька автобусів іноземного виробництва, які мали курсувати по маршруту Черкаси-Соснівка. З 1927 року в Черкасах вперше з початку Першої світової війни з’явились два рейсових автобуси. Імпортні автобуси їздили по Черкасах до 1928 року, поки на механічних майстернях Івана Гроссе (Машзавод) не зібрали перший автобус черкаського виробництва, правда з іноземним двигуном. Таким чином Черкаси стали одним з промислових центрів України, де випускали вітчизняний транспорт.
1934 року філія Облтранстресту звітувала про наявність автобусного сполучення з міста Черкас до Соснівки, Рафзаводу та в напрямках «Черкаси-Чигирин» і «Черкаси-Мошни». До початку Другої світової війни черкасців обслуговували автобуси моделі АМО-Ф-15 та ГАЗ-АА. По суті це були автобуси, зроблені на основі вантажівок. Мали такі автобуси від 10 до 14 пасажирських місць. У перші повоєнні роки Черкасами роз’їжджали автобуси ЗІС-8 та ЗІС-16 – найбільш типові автобуси для СРСР того часу.
Повоєнний період
Розквіт автобусного руху Черкас, який призвів до встановлення вже сучасної транспортної системи міста, почався після 1954 року. Як ми знаємо, в цей рік виникла Черкаська область, а Черкасам, як обласному центру, потрібно було мати солідний автобусний парк. Відповідно, в Черкасах з’явились автобуси моделі ЗІС-154, яких можна було впізнати за лупоокими фарами. Ці автобуси обслуговували як рейси по місту, так і міжобласні маршрути. Перший міжобласний рейс з Черкас, який відкрився 18 листопада 1956 року, прямував до Києва. Згодом на міжобласному маршруті ЗІС-154 замінили угорським Ikarus-55, який був більш комфортабельним. «Ікаруси» мали спеціальний багажник, куди пасажири складали свої речі на час подорожі. У автобусів цієї моделі була добра вентиляція, газове опалення, електроосвітлення. Квиток до Києва коштував 37 рублів 80 копійок.
Станом на 1957 рік у Черкасах налічувалось 38 автобусів, які курсували трьома маршрутами та за рік перевозили 16 мільйонів пасажирів. Вже до середини 1960-х років з Черкас курсували автобуси до Сум, Полтави, Одеси й Кіровограду (нині Кропивницький). У березні 1967 року недалеко від Центрального ринку відкрилась автостанція, яка діє донині. У 1972 році черкаські вулиці заполонили автобуси моделі ЛАЗ-677, розраховані на 25 сидячих і 110 стоячих місць. Тоді у Черкасах вже діяли 58 міжобласних і приміських маршрутів. Станом на середину 1970-х років містом їздили 300 автобусів, 100 тролейбусів та майже 240 таксі. Черкаський автобусний рух міцно увійшов у щоденне життя і побут містян. А як щодо цін? До 1961 року вартість автобусного проїзду у Черкасах коливалась від 20 копійок до 1 рубля 70 копійок, однак після грошової реформи 1962 року у Черкасах встановився єдиний усереднений тариф у 6 копійок.
Черкаси стали справжнім гігантом в галузі будівництва автобусів. Передусім це пов’язано з діяльністю заводу «Черкаський автобус», який почав свою роботу 19 грудня 1966 року. Завод виник спочатку як авторемонтне підприємство, яке спеціалізувалося на капітальному ремонті автобусів ПАЗ. У 1972 році завод почав випускати власний транспорт.
Сучасність
З відновленням незалежності України у 1991 році черкаський автобусний парк пережив зміни не одразу, якщо не рахувати сюди економічну кризу 1993 року. Вищезгаданий «Черкаський автобус» з 1990-х років став випускати продукцію іншого характеру: причепи, фургони та інші елементи транспорту. Підприємство зіткнулося з кризою та скороченням персоналу.
У 1998 році підприємством заволодів «Укрпромінвест», який ініціював створення відомої корпорації «Богдан». Підприємство почало випускати свої автобуси нового зразка на базі японських машин Isuzu. У 1999 році з конвеєра корпорації виїхав перший «Богдан» А091, що стало справжньою революцією на українському автобусному ринку. До 2002 року промислові потужності підприємства досягли відмітки 500 автобусів на рік, а після модернізації черкаський завод став випускати до 3000 автобусів на рік. У 2005 році завод повністю перейшов на виробництво моделі «Богдан» А092, включно з міськими, міжміськими та туристичними версіями. Черкаські автобуси експортувалися також в інші країни Європи. У 2007 році завод випустив 10-тисячний автобус.
Світова фінансова криза 2008 року негативно відбилась на корпорації «Богдан». У 2011 році Черкаська філія корпорації втратила право на бренд, залишившись без мережі реалізації. Тож черкаський завод не розгубився, і став випускати нову марку автобусів – ATAMAN. У 2014 році завод вийшов з ринку Росії, Білорусі та Казахстану, але продовжив випуск нових моделей автобуса, ставши лідером українського автобусобудування. «Черкаський автобус» залишається конкурентоспроможним гравцем на ринку завдяки інноваціям та високій якості продукції. Кістяк автобусного парку Черкас складають автобуси ATAMAN, «Богдан» та ПАЗ.
Джерела:
- https://cherkasy-future.com.ua/uk/eternal-10949-na-yakomu-transporti-yizdyly-mistyany-v-cherkasah-u-xx-stolitti
- https://provce.ck.ua/marshruty-storichnoji-davnyny-avtobusnyj-ruh-u-cherkasah-zarodyvsya-u-1913-rotsi-foto/?utm_source=chatgpt.com
- https://autoconsulting.ua/article.php?sid=38312
- https://dzvin.media/news/pershi-marshrutky-mista-yizdyly-na-liniyi-cherkasy-sosnivka-foto/