Черкаси настільки багаті на легенди. Містяни передають одне одному, а науковці — знаходять цим легендам докази. Детальніше про них поговоримо на cherkasy-future.com.
«Карлуха» на «кістках» засуджених
Напевно, мало хто знає легенду про поліційну будівлю на вулиці Остафія Дашковича. Раніше місцеві її називали «Карлуха». Дуже давно в ній розташовувався Соснівський відділ міліції. У народі подейкують, що там була будівля царської охорони, а під час окупації — гестапо. Легенда розповідає про те, що всередині знаходилися підвали, в яких загинули сотні ув’язнених, починаючи з революціонерів і закінчуючи підпільниками-комуністами. Нібито ночами з цих підвалів лунали крики людей, яких вбили там. Десь у 1960-х роках підвали замурували, а в 1970-х роках, під час ремонту, на території виявили два черепи.
Чудотворний колодязь
Є ще одна легенда, яка розповідає про те, що в Черкасах неподалік від Дніпра, проживала Олена Слюсариха. Якось готуючись до Різдва, вона дуже сильно втомилася, прилягла на лавці й заснула. Жінці наснився сон, ніби до неї прийшов Тарас Шевченко і приніс відро чистої, прозорої води.
Вранці Олена розповіла свій сон близьким, з якими вони дійшли висновку, що поет вказав на те місце, де має бути вода. Сини жінки Андрій і Василь одразу взялися копати колодязь на тому місці, де стояло відро з водою. Через 3 роки звідти пішла кришталево чиста вода. Андрій назвав криницю — криниця Тараса Шевченка. Якось люди помітили, що вода в колодязі цілюща і його освятили.
Минуло багато років, те місце, де стояв будинок Слюсарів, біля якого була криниця, залила вода Кременчуцького водосховища.
«Блуд у трьох соснах», дух закоханого ув’язненого
Якось пізно ввечері поверталися додому три працівники обласної лікарні. Жили вони в гуртожитку медиків, який розташовувався на вулиці Луначарській. Йшли звичним шляхом, стежкою, яка починається поруч із будівлею моргу обласної лікарні й виходить на крутий поворот об’їзної дороги.
Зазвичай їхня дорога займала 15 хвилин. Але цього разу вони потрапили додому о 4:00 ранку. Дорогою вони сміялися, розмовляли, але не бачили краю лісу. Раптом почали лякатися, адже заблукати там ніде. Найдивовижніше, що вони нікуди не звертали з однієї стежки. Медики так і не змогли пояснити, що з ними сталося, посилаючись на втому після роботи. Але ті, хто чув цю історію, темної пори доби цією стежкою додому не ходять і досі.
Друга легенда розповідає про закоханого хлопця, якому зрадила дівчина. Про черкаські місця позбавлення волі ходить багато легенд і міфів. Не стала винятком і колонія в Хуторах, що в передмісті Черкас.
Якось у цій колонії відбував термін молодий хлопець. На волі в нього була кохана, яка клялася чекати й бути вірною. Мріючи про довгострокове звільнення, хлопець не став тікати, а вирішив працею заробити собі на омріяну волю і влаштувався ковалем. Наближався термін звільнення, але раптом він отримав лист від дівчини. У ньому йшлося про те, що вона знайшла собі іншого. Засмучений зрадою, хлопець повісився в кузні. Подейкують, що відтоді в кузні щоночі чути удари, ніби там працює коваль.
Будинок із привидами, підземні ходи
На перетинах бульвару Шевченка та вулиці Святотроїцької розташований будинок, який звели у 1894 році. Його зовнішній вигляд дещо інший, ніж був до реставрації. Люди, які в ньому жили та працювали, розповідають про привидів. Існує навіть цікава легенда. На початку 2000-х років у ньому орендувала кімнату дівчина, яка навчалася в університеті. Якось вона побачила там чорну тінь, що зайшла у двері й пішла далі, ніби розчинилася. Це дуже вразило її. Через кілька років вона повернулася до Черкас і знову пішла в той будинок, він був уже відреставрований, і там розташовувалася аптека. Дівчина запитала у фармацевта, чи не трапляється іноді щось дивне. Той відповів, що бачив постать-привида, яка проходила через відчинені двері й розчинялася.
За словами черкаського краєзнавця Бориса Юхно відомо, що звели будинок у 1895-1896 роках на замовлення заможного єврея. Проєкт узяли з популярного на той час каталогу Русака і Захарова, який містив понад 200 варіантів подібних міщанських будинків. У 1919 році власник помер, і його покої поділили кілька сімей, а в 1920-х роках у них жив перший військком Рябоконь. У війну будинок постраждав. Однак його відреставрували й розділили між 4 родинами.
За однією з міських легенд, практично всі Черкаси можна пройти під землею. Подейкують, що основний вхід діаметром 3 метри розташований у самому центрі міста. У цій трубі зможе проїхати навіть маленький автомобіль. По всьому тунелю є 4 кімнати зі сходами, що ведуть на поверхню. З чуток, у різних кімнатах довжина залягання труби становить 4-8 поверхів під землею. Крім основних приміщень, по всьому тунелю є невеликі ніші. Також ходять чутки, що тунель під містом — це недобудоване метро.
Золота заклепка на дамбі
У СРСР була традиція: на відкритті кожного моста забивати останню заклепку із золота. Ходить легенда, що і на міській дамбі є ця заклепка. Почалася історія ще з часів правління Хрущова. До його приїзду робітники підготували театральну постановку, де працівник забиває останню золоту заклепку в міст. Але перед приїздом керівництва було прийнято рішення робітника поміняти на партійного секретаря. Однак Хрущов так і не приїхав. Обурившись, партійний працівник без команди забив заклепку, але промахнувся і впустив золото в Дніпро. У результаті позолотили просту сталеву заклепку. Про цю подію доповіли Хрущову. Згодом позолота на заклепці потьмяніла і стерлася.
