П’ятниця, 19 Квітня, 2024
Home Blog Page 2

Вулиці на честь видатних постатей міста

By
Viktoriia Chornobryvets
-
0

За радянських часів вулиці міст називали іменами героїв соціалістичних республік та навіть дружніх країн. Черкаси не стали винятком. За незалежності України топоніміку почали переглядати. У Черкасах повільно, проте впевнено почали змінювати назви провулків та вулиць. З прийняттям закону про декомунізацію справа пішла активніше. І тепер маємо вулицю Сергія Амброса замість Орджонікідже, В’ячеслава Чорновола замість Енгельса, провулок Сергія Шелухіна замість невиразного провулка Садового та вулиця В’ячеслава Ґалви замість радянського Руднєва. Про тих, чиї імена прославили Черкащину, читайте далі на cherkasy-future.com.ua.

Сергій Шелухін – черкаський політик з 19 століття

У 1864 році в селі Деньги на Золотоніщині народився майбутній політичний діяч, видатний історик, юрист, дипломат та письменник Сергій Шелухін. І це далеко не всі регалії, які він отримав за час своєї діяльності. У 2023 році ім’ям цієї постаті назвуть один із провулків Черкас. І ось, чому…

Стати визначною постаттю в історії України загалом та Черкащини зокрема йому судилося, бо був з роду дворян. Серед його пращурів – полковник Панькевич, один з поплічників гетьмана Богдана Хмельницького.

За першого вчителя був племінник Тараса Шевченка. Допомогла вступити до Лубенської гімназії рідна тітка. Поки навчався, освоїв тригонометрію та склав із цієї дисципліни підручник. Науковці роботу учня схвалили й окремо про це дописали в атестаті зрілості. Далі здобував освіту юриста, навчався в самого Володимира Антоновича – відомого історика, етнографа та професора київського вишу.

Підтримував майбутній політичний діяч ідею незалежної України. У пошуках заробітку довелося пройти чимало щаблів юридичної кар’єри. З 1888 по 1910-ті роки працював у судах Херсону та Одеси. Став одним із засновників українських організацій та допоміг відкрити університет у Львові. Його наукові роботи відмічали професори найпрестижніших вишів країни. Обирався генпрокурором, входив до міністерських кіл та й сам обіймав посаду міністра судових справ у 1918 році.

Доводив державотворцям необхідність розвивати українську мову. Про це писав, що відкидаючи мову, ми позбуваємося не лише державності, а й поваги до української душі та народності. Цікавою є думка Шелухіна про здобуття свободи. Він вважав, що сидіти й чекати – то найбільше горе, адже так миру не здобути, ніхто його нам не дасть. Лише власними силами здобувається мир.

В’ячеслав Чорновіл, і ніякого Енгельса

Легендарна без перебільшення постать, що свого часу відіграла чималу роль у становленні української державності. В’ячеслав Чорновіл, ім’ям якого названа колишня вулиця Енгельса, став яскравою зіркою політичного небосхилу, що зникла за досі невідомих обставин.

Народився В’ячеслав Максимович Чорновіл 1937 року у селі Єрки на Катеринопільщині.  Вже у чотири роки навчився читати, навчання у школі почав з другого класу. Середню освіту закінчив із золотою медаллю, далі навчався на філолога у Київському державному університеті. Змінив спеціальність на журналістику, із річною перервою, проте здобув вищу освіту. Проблеми у навчанні пов’язували з його проукраїнськими поглядами.

Важким періодом у житті Чорновола була діяльність в національно-визвольному русі шістдесятників. В середині 60-х він разом з Василем Стусом та Іваном Дзюбою виступили в кінотеатрі «Україна», де засуджували гоніння та арешти української інтелігенції. Цей акт проукраїнського спротиву не сподобався владі. В’ячеслава Чорновола звільняють з роботи, а вдома почалися обшуки.

Переслідування, заслання, примусові роботи – все це не зламало козацького духу Чорновола. Він продовжував популяризувати ідею незалежної України. До своєї команди долучав людей, що мали бажання змінити політичний устрій, зламати радянську репресивну систему. Проте були серед його оточення й зрадники.

Він обирався народним депутатом Верховної Ради та балотувався на пост президента України в 1991 році. Після поразки не склав руки, а продовжив боротьбу за національну ідентичність держави. У березні 1999 року в ДТП під Борисполем В’ячеслав Чорновіл загинув. Офіційна версія – нещасний випадок. Проте незалежні дослідники вважають, обставини смерті політика приховують.

Так чи інакше, В’ячеслав Максимович Чорновіл став відправною точкою у становленні незалежної України. Кадри, де він разом із однопартійцями заносить жовто-блакитний прапор у залу засідань Верховної Ради, транслюють щороку на День незалежності, як приклад незламності та свободи українського народу.

Сергій Амброс – герой Небесного війська

Черкасець Сергій Амброс – це вже нове українське покоління, яке виборює незалежність країни ціною власного життя. Проживши лише 24 роки, пройшов шлях від громадського активіста до офіцера ЗСУ.

Народився майбутній військовий у Черкасах, шкільну та вищу освіту здобув у цьому ж місті. Мав стати будівельником, проте обрав інший шлях. Чимало досяг у спорті, зокрема, став другим на Всеукраїнських змаганнях з бойового гопака. Вболівав за місцеву футбольну команду, займався єдиноборствами.

Як громадський активіст, долучався до ініціатив проукраїнських місцевих організацій. Не став осторонь подій Євромайдану, взявши участь у Революції Гідності. Із початком АТО у травні 14-го пішов служити до одного з авторитетних військових формувань. За менш ніж рік отримав звання молодшого лейтенанта. Життя хлопця обірвалося через обстріл у Широкиному. І хоч його встигли доставити до лікарні в Маріуполь, врятувати бійця не вдалося.

Український герой В’ячеслав Ґалва замість радянського Руднєва

На зміну радянським героям Другої світової війни приходять герої сучасної, російсько-української. Як-то кажуть, тяжкі часи народжують сильних людей. Одним з таких був В’ячеслав Ґалва. Хоч народився військовий за кордоном, юність провів у Черкасах. Тут проживають і його батьки.

Історію життя офіцера у відставці можна було б взяти в основу сюжету для фільму. Здається, він був народженим, щоб стати військовим. У 1994 році здобув відповідну освіту в столичному командному училищі та продовжив родову справу. Пройшов службу від командира розвід групи спецпризначення у Прикарпатському військовому окрузі, потім при Міністерстві оборони України.

Очолив групу інструкторів, був заступником командира частини з бойової підготовки. Проходив навчання «Коммандо» (Франція) з автономних дій в тилу ворога. Потім – навчання у Центрі розмінування вже в Україні. Взяв участь в обміні досвідом із США, де пройшов підготовку за програмою ФБР. Були й курси з тактичної медицини, після яких Ґалва став інструктором-парамедиком.

Брав участь у міжнародних змаганнях. У складі миротворчих сил ООН проходив службу в Сьєрра-Леоне. А в 2009 році долучився до команди з визволення українського судна, яке захопили сомалійські пірати. Знав та викладав техніку бою «крав мага», займався розробкою та тестуванням військової зброї.

У 2010 році вийшов в запас, але продовжувати працювати як військовий інструктор. Вже у 2014 році, коли росія окупувала Крим та частину сходу України, взявся навчати українських бійців за авторською скороченою програмою. Два тижні роботи з призовниками, і це вже були повноцінні військові, навчені виживати та вести бій. Згодом дехто з них дякував батькам В’ячеслава за ті знання, які він їм передав і які врятували їхні життя.

Знаходитись в тилу й навчаючи молодих хлопців В’ячеслав Ґалва не зміг. Добровольцем пішов на фронт. Провів кілька операцій на маріупольському напрямку, разом з командою зупиняли ворожі наступи та першими займали позиції на стратегічних локаціях. Загинув офіцер 26 серпня 2014 року. За однією з версій – від вибуху протитанкової міни по дорозі до штабу, куди їхав В’ячеслав. За іншою – від вибуху гранати. Поховали захисника у Черкасах, пізніше одну з черкаських вулиць назвали на його честь.

Втрачена архітектура міста

By
Viktoriia Chornobryvets
-
0

Про історію Черкас розповідають пам’ятки архітектури, що вдалося зберегти всупереч усьому, й ті, що лишилися у записах істориків та краєзнавців. Варто зауважити, що більшість будівель, які мали історичну цінність та не дожили до цього часу, були релігійними. Закономірно, що шансів лишитися неушкодженими ці будови не мали зокрема й через більшовицький режим. Є такі, що потерпіли руйнацій через війни та революції. Про такі пам’ятки, що лишились хіба що на сторінках краєзнавчих видань, читайте на cherkasy-future.com.ua.

Козацька церква на Подолі

Сучасний Свято-Троїцький собор в Черкасах мав «прототипи». Перший – дерев’яна козацька церква, яку побудували у 17 столітті на території Подолу. Зроблена в османському стилі. Оскільки була дерев’яною, простояла недовго й почала руйнуватись. На заміну йому звели новий храм і також з дерева. Але обрали для цього вже стиль бароко. Сталося це в половині 18 століття. Його значення важко було тоді переоцінити. Це була головна церква міста. Мала землі, в парафію входили заможні люди. Проте менш ніж через сотню років ця релігійна мекка почала втрачати авторитет. Більшість прихожан з того ж Подолу почали заселяти землі вище, а Митниця стала домом для євреїв. Мине ще кілька десятків років, поки церква не почне руйнуватись.

Храм на Пагорбі Слави

Храм збудували у 1861 році, обравши місце на сучасному Пагорбі Слави. Це була цегляна будова, настільки міцна, що її не одразу вдалося знищити. Але про це згодом. При установі відкрили церковну школу, а храм фінансували з міського бюджету. У 33-му році минулого століття його пограбували, після чого закрили. Відновили службу в храмі у 41-му, коли місто знаходилось в окупації. Проте настоятель храму допомагав радянським військовим, що свого часу мав доводити владі, щоб не потрапити під арешт.

Пізніше релігійна установа зазнала утисків через нібито потуранню пияцтву (тут справляли три храми). Усередині 20 століття діяльність храму зупинили, куполи зняли, а будівлю передали на баланс спортивного товариства. Частину церковних реліквій знищили. У 1961 році влада вирішила зрівняти будівлю із землею, а на її місці звести пам’ятний комплекс. Для цього використали вибухівку й не раз робили підрив, оскільки колишній храм був зведений на совість. Та все ж маємо тепер на місці головної релігійної установи пам’ятний комплекс.

Краєзнавчий музей або будинок Кучерського

Вулицею Гоголя, де зараз височіє багатоповерхівка, стояв будинок Кучерського – заможного міщанина. Зведений на початку 20 століття, слугував закладом дозвілля для офіцерів. Тут влаштовувалися вистави та концерти. У 1917 році будинок продали кондитеру Свиченко, що народився у селі Мошни. Через рік приміщення будинку стало базою для науково-педагогічного або повітового краєзнавчого музею (сучасний краєзнавчий музей, що знаходиться поблизу Пагорба Слави). Коли нове приміщення для Черкаського обласного краєзнавчого музею було готове, старий будинок Кучерського знесли. На його місці розбили сквер із фонтаном, який також зруйнують (той, що за драмтеатром).

Фонтан за театром

Водограй, що був окрасою скверу за Черкаським обласним драматичним театром, відігравав не лише естетичну роль. Він слугував охолоджувачем для техніки, що знаходилася в машинному залі статуправління. На початку 2000-х на це місце накинув око не один приватний підприємець. Було кілька ідей, як забудувати цей шматок землі. Ділянка отримала нового власника, який вже було почав будівельні роботи. Тривалий час їх гальмували акції протестів. Коли кількість активістів звузилася до колективу драматичного театру, знищення скверу разом з фонтаном було питанням часу. Зрештою, місце відпочинку ліквідували, викопали котлован і через деякий час будівництво «заморозили». Повернулись до нього через понад десять років, передавши ділянку в інші руки. Тепер на місці колишнього скверу з фонтаном височіє житловий комплекс.

Торговельний дім Зільбермана

Незвична пам’ятка архітектури, знищена менш ніж через сто років після будівництва – будинок Зільбермана знаходився на розі сучасних вулиць Хрещатик та Байди Вишневецької. Збудували його у 1875 році. Родзинки будівлі додавав купол, що нагадував черепаху. У розробці дизайну фасаду були використані стилі бароко та неоренесанс. Кут комплексу мав заокруглену форму. Це була незвична споруда для провінційного містечка. Під час революційних подій у 1919 році будівля була знищена через пожежу від потрапляння снаряда. Від артилерійського обстрілу постраждали й сусідні з торговим домом будівлі, які теж були знесені.

Тютюнова фабрика вже не та

На місці тютюнової фабрики, яка працювала на всю російську імперію, виробляючи та постачаючи тютюнові вироби, хоч і є та сама легендарна «табачка», але тютюном тут і не пахне. Немає й сліду від початкового архітектурного стилю фасаду. Все через війну. Збудували підприємство в 1878 році з ініціативи авторитетного купця Зарицького. Він налагодив виробництво цигарок, використовуючи якісну сировину з півдня України та Кавказу. Продукцію цінували й виробництво нарощувалося. У 1920-му більшовицький режим «націоналізував» фабрику, але діяльність не зупинили. Навпаки – потужності збільшувалися.

Організували дві зміни й, як результат, отримували дві тисячі ящиків товару. Коли почалася Друга світова, ризикувати не стали. Дорого вартісне обладнання вивезли, парові котли знищили. Під час окупації німці таки змогли використати приміщення фабрики під сушку тютюну. Коли війна закінчилася, будівлю відновили. Проте унікальний стиль фабрики було втрачено. Її лишили без шпилів – чи не головної окраси комплексу.

П’ять знакових споруд міста

By
Viktoriia Chornobryvets
-
0

У Черкасах ще збереглися старі будівлі, яким понад сотню років. Якісь із них особливої ваги не мають, зайнявши нішу серед житлових об’єктів. Виділяються такі серед інших, сучасніших будов, хіба що фасадом. Але є пам’ятки з історією, які вдалося зберегти чи відновити й використовувати їх досі. Про історію кількох пам’яток, що знайшли своє місце в архітектурній метушні, читайте далі. Більше на cherkasy-future.com.ua.

Церковна майстерня, лікарня, а тепер – житло

Тут приймали хворих, виписували та видавали ліки та лагодили церковний інвентар. І все це в певні періоди часу відбувалося в одній будівля, зведеній недалеко від центру міста на початку 20 століття. І сьогодні містяни та гості міста проходять повз неї, не знаючи історії цієї пам’ятки. Зі спогадів старожилів, колись сюди зносили всілякий крам, а священники та прихожани, маючи хист, займалися ремонтом.

Разом з тим тут приймали пацієнтів й видавали ліки. Робили це безкоштовно, а за ресурси сплачував місцевий бізнес. Організувати таке спонсорство заради діяльної однієї такої структури було не складно. Очолював лікарню тодішній міський голова Марко Кулеш. Дехто з істориків не надто позитивно відгукувався про цього чиновника, але є й такі краєзнавці, хто впевнений, що за його головування місто не аби як розвинулося.

У 30-х роках в Черкасах відкрили школу для акушерів. З цієї будівлі зробили житло для викладачів. Після Другої світової війни, яку колишня лікарня достойно витримала, будівля продовжила виконувати житлову функцію. Приміщення з часом переплановувались, але фасад лишився рідний.

Свято-Миколаївський храм

Сьогодні про це можна було б сказати, як про одну з найбільших втрат для історичної архітектури міста. Свято-Миколаївський храм збудували у самісінькому центрі Черкас, освятили його на свято зимового Миколая Чудотворця у 1864 році. Поряд із ним був базар, проводилися ярмарки та організовували свята.

Місцеві називали храм Никольським. На великі церковні свята збиралися в храмі чиновники та поважний люд. Простим містянам місця не лишалося, а щоб хтось із них не проник у й так переповнену будівлю, на вході ставили вартових.

Простояв храм до 30-х років, коли поряд почали зводити навчальний заклад. Релігійна споруда чомусь заважала його діяльності, то ж було вирішено зняти куполи, а будівлю перетворити на склад. Коли ж у місто зайшли німецькі війська, будівлю пошкодив снаряд. Після де окупації влада постановила – колишній храм аварійний та потребує знесення. Пізніше на місці Свято-Миколаївського храму побудували Будинок Рад.

Блакитний палац

Хоч після реконструкції Блакитний палац втратив свій колір, будівлю все одно називають так, як і до ремонтних робіт – за звичкою. Ця пам’ятка лишається однією зі знакових, за якою легко можна відгадати місто. Збудували його за замовленням одного з підприємців, проте коли – невідомо. Над проєктом працював архітектор Владислав Городецький.

Тривалий період споруда вигідно виділялася на фоні одноповерхових «сусідів», об’єднувала кілька стилів архітектури й мала практичне значення – на другому поверсі палацу був готель, на першому розміщувалися магазини. У 1919-му більшовики мали тут штаб, а через рік  перейменували готель зі «Слов’янського на «Дніпро». Подальші півстоліття будівля функціонувала, як готельний комплекс.

В якийсь момент тут вирішили розмістити ляльковий театр, але ідея не прижилася через відсутність коштів. У 90-х минулого століття знову заговорили про реконструкцію комплексу, але часи були не певні та бідні. Пропозицію відремонтувати пам’ятку відклали. Ближче до нульових історичну будівлю таки вдалося хоч якось освіжити.

Відновити палац капітально змогли через тридцять років. Місцеві підприємці взялися за це, та коли зрозуміли, що фасад будівлі не лише блакитний, а й жовтий, вирішили перефарбувати будівлю саме в цей колір. Дехто з містян критикував таке рішення, та все ж маємо тепер оновлений Блакитний палац у жовтому відтінку. Всередині приміщення вже давно втратили початковий дизайн, що із сумом констатують історики. Сама будівля втратила статус готелю й служить швидше як бізнес-центр, де здають в оренду приміщення.

Будинок Щербини – той самий РАЦС

Місце, де народжуються сім’ї… Хоча, розлученнями тут теж займаються. Та все, позитивного тут завжди більше. Будинок черкаського підприємця Щербини, який вже десятиліттями знають як РАЦС, з’явився у 1892 році. І це був не комерційний об’єкт, а саме будинок, у якому й проживав відомий інженер.

В оригінальному плані це був архітектурний комплекс з основною та допоміжними спорудами. Ясна річ, така місцина не лишилася поза увагою влади. За більшовицького режиму споруду використовували під потреби земського управління. З 30-х років це вже був Будинок піонерів. Під час окупації його зайняли поліціянти ворожих військ. У післявоєнні роки майбутній Палац одружень слугував прилистком для партійних організацій. А вже із 70-х атмосферу приміщень заполонила енергетика закоханих пар.

Засмучує той факт, що у результаті революцій та війни частина комплексу була зруйнована.  Загорожа, стайні, флігелі, зимовий сад – всього цього вже немає. Проте лишилася перлина архітектурної композиції – сам особняк. Збережений дизайн фасаду та частково інтер’єру. У декількох приміщеннях можна побачити оригінальну ліпнину.

Так само тяжко просувалося питання реконструкції Будинку Щербини через недофінансування. Капітальна реставрація приміщень та фасаду почалася лише у 2010 році. Вхід зробили ширшим, а з боку скверу до будівлі добудували напівкругле приміщення. Зовсім скоро після ремонту сквер за будинком оновили й відкрили пам’ятник Василю Симоненку (із цим пов’язано чимало конфліктів, але це вже інша історія).

Будинок Лисака

Традицію забудовувати місто оригінальними з погляду дизайну будинками підхопив і черкаський підприємець Федір Лисак. Один з таких – колишній планетарій, розташований по вулиці Байди Вишневецького. Звели приміщення в 70-х роках позаминулого століття. Мета некомерційна, а цілком буденна – мати власне житло. Цікаво, що сам замовник називав цей будинок палацом, хоча виглядає він значно скромніше за той, що Блакитний. 

У 60-х роках XX століття тут проводилися лекції про космос. Для цього запрошували науковців з усього радянського союзу. За кілька десятків років у планетарії побували півмільйона відвідувачів. Для невеликого міста мати такий непересічний об’єкт – неабияка удача. Хто реалізовував проєкт, невідомо. Але будівля тривалий час була однією зі знакових у місті.

Лишалася б такою й досі, проте обставини змусили перетворити освітню локацію на комерційний об’єкт. Щоб хоч якось вижити, тут здавали приміщення в оренду підприємцям. Але бізнес не йшов, то ж будівлю взагалі закрили. У 2020-х роках заговорили про відновлення планетарію, а точніше – капітальний ремонт. Адже всередині пам’ятки ніби тайфун пронісся: підлога згнила й струхлявіла, стіни потріскалися, дах протікає.

Один із місцевих забудовників на розсуд громади запропонував проєкт оновленого планетарію. Над реставрованим приміщенням хотіли звести ще один поверх. Проте активісти розкритикували ідею, вказавши на недоречність обраного стилю надбудови. Зараз проблема реконструкції споруди, яка вже майже отримала статус аварійної, під загрозою через судову тяганину. В прокуратурі запевняють, що нерухомість передали в нові руки із порушеннями. І поки вирішується це питання, будинок Лисака може зникнути з архітектурної історії Черкас.

Архітектура, яка занепадає: історія покинутої пам’ятки міста

By
Viktoriia Chornobryvets
-
0

Всередині Черкас залишилось не так вже й багато пам’яток архітектури, яким понад сто років. Будівлі, що могли б розповісти про життя та побут черкасців, руйнуються через відсутність заходів їхнього збереження. Однією з таких є рибний ряд, «загублений» серед житлових п’ятиповерхівок. Більше на cherkasy-future.com.ua.

Історія архітектурної перлини у центрі Черкас

Залишки торговельного комплексу, де реалізовували рибу, досі можна побачити в одному з дворів житлових будинків. Звели будівлю 1909 року в центрі міста, який у ті часи слугував таким собі торговельним майданчиком. Квартал, в якому знаходиться об’єкт, сто років тому називався Новим Базаром. Водночас з рибним рядом був і м’ясний. Тут і ярмаркували, і до храму навідувались, якого, до речі, вже немає.

Взимку торгувати рибою було простіше. Разом з уловом носили з Дніпра лід – кололи його й брилами доставляли до павільйону. Також шматки льоду спускали до погребів, там вони зберігалися до літа. Таким чином, охолоджувати й заморожувати продукти вдавалося цілий рік. Окрім глибоких погребів до комплексу входили й кімнати для персоналу, господарських речей та інвентарю.

Цікаво, що до цегляного рибного ряду тут були звичайні хати та дерев’яні павільйони, які радянська влада зруйнувала, аби осучаснити центральну частину міста й зробити її модерновою. Для розробки плану архітектурної споруди запросили, звісно ж, Городецького. Саме цей архітектор доклав руку до майже всіх пам’яток, які збереглися до цього часу. Проте є науковці, які відкидають причетність цього архітектора до будівництва торгових рядів у модерновому стилі. Аргументують це відсутністю документів, де б це стверджувалося.

Коли німецькі війська вели битву за Черкаси, будівля не аби як постраждала. Досі можна знайти сліди від снарядів та куль на стіні рибного ряду. Історики вважають, що цей торговельний комплекс став центром, навколо якого розбудовували Черкаси. Це історична відповідь на те, яким було місто до війни й перебудови.

Вже у 50-х роках минулого століття почали перебудовувати місто. Торгівельну площу з будівлями знесли. Її функцію перебрав на себе сучасний Центральний ринок. А від колишнього базару залишився лише рибний ряд, де зберігався товар. Індустріалізація зробила свою справу – район почали забудовувати, навколо будівлі з’явилися п’ятиповерхівки, які заховали за собою окрасу центру міста. Тому не кожен знає, що приховують за собою старенькі «хрущівки» по вулиці Дашкевича.

Хто власник пам’ятки та чому її не реставрують

Залишки рибного ряду – власність черкаського університету, один з корпусів якого знаходиться по сусідству. Офіційно цей об’єкт не має статусу архітектурної пам’ятки. У 1994 році такий статус рекомендували надати, проте постала проблема з документацією на цю будівлю. У 2019-му місцевий забудовник пропонував реконструювати рибний ряд, і навіть надав свої пропозиції. Все це відбулося в рамках конкурсу, організованого Національною спілкою архітекторів України. Проте ідеї щодо відновлення пам’ятки «загубилися» в чиновницьких кабінетах.

Досі нереставроване приміщення використовують під господарські потреби черкаський університет. І це також негативно впливає на стан історичної будівлі. Хоча за задумом організаторів того ж конкурсу, в приміщенні мала розміститися лабораторія та студентський клуб, де могли б проводити час молодь університету. Реконструкція мала б запустити процес архітектурного відродження всього кварталу.

Однією з причин, чому пам’ятку не доводять до ладу, це питання фінансів, вважають історики.  Одного боку тих, які треба вкласти, щоб відновити стіну рибного ряду. З іншого – гроші, які можна заробити, забудувавши шматок землі в центрі міста комерційною спорудою.

Туристична родзинка чи валіза без ручки

Хоч залишки рибного ряду й входять до екскурсій містом, об’єкт потрібно відновити, щоб зберегти частинку старих Черкас. У цьому впевнені не лише краєзнавці, а й небайдужі. Так, у 2021 році у Черкаській міській раді була розглянута петиція про реставрацію пам’ятки. Звернення громадян перенаправили до обласної адміністрації, як компетентнішого органу. Та чи дійшла справа до розгляду документа, невідомо.

Поки що стіна рибного ряду хоч і готова розповісти про минуле міста, проте знаходиться у занедбаному стані. Погодні умови та збитошники поступово руйнують та псують історичну будівлю. Тиснена назва на стіні зіпсована написами. Цегла від сирості сиплеться. Одного дня місто може втратити цінний об’єкт, який доводить, що саме тут знаходився базар, від чого площа мала назву Базарна.

З іншого боку, затягування питання реставрації аварійної будівлі робить її непридатною з усіх точок зору. Використовують її як склад та аби як намагаються доглядати, бо будівля не розвалилася остаточно. Словом, роблять все, щоб витиснути із неї хоч якусь користь, не вкладаючи ресурсів. Одним з аргументів, чому рибний ряд не можна розглядати, як валізу без ручки, це можливість довести вік міста.

Радіо регіону в СРСР

By
Viktoriia Chornobryvets
-
0

У 1930-х роках минулого століття Черкащину накрила радіохвиля. У регіоні працювали понад сімсот радіоточок, основана кількість яких була в користуванні звичайних споживачів. Але цього було замало, вважали можновладці. Подальші роки ознаменувалися розвитком обласного радіо. Більше на cherkasy-future.com.ua.

Початок радіомовлення на Черкащині

Враховуючи кількість населення на той час у самих лишень Черкасах (близько 45 тисяч осіб), залишати кількість радіоточок на рівні сотень було несерйозно. Тому одним із завдань радянської влади було забезпечити доступ до радіо навіть у малих селах. До 1962 року забезпечити себе радіоприймачем означало пройти складну процедуру реєстрації апарату на вузлі зв’язку. Правоохоронні органи також тримали на контролі тих, хто зміг забезпечити себе такою технікою.

Офіційно перший радіоефір в обласному центрі провели 31 січня 1954 року. В середині 50-х у ефірі регіонального радіо додалися передачі власного виробництва. До цього транслювалися програми з Києва та москви. Колектив із десяти осіб робив титанічну на то час роботу. Домовлялися про відрядження у райони, брали коментарі, відписували новини, начитували їх в ефірі. І все це щоденно в умовах наявності лише дротового телефону. Тоді розповідали про індустріалізацію області й життя селян.

Краєзнавець Борис Юхно згадує, як складно було працювати репортерам. Трішки простіше збирати матеріал стало, коли колективу обласного радіо передали авто. За максимум три дні потрібно було зібрати достатньо матеріалу, аби випустити «живий» продукт. Паралельно йшла радіофікація регіону. Для цього в районах намагалися виконати затверджений план. Так, на Золотоніщині у 1956 році звітували про успіхи у цій роботі – 1700 точок із запланованих 1650. Щоб реалізувати задумане, місцева влада збільшувала потужність радіовузлів. Протягом першого року офіційного існування Черкаської області кількість радіоточок збільшилася до понад 28 тисяч.

У 1978 році на черкаське радіо запросили студенток Київського вишу – Катерину Таран та Олександру Рогульську, які взялися осучаснювати форму подачі новин та створювати цікавий радіо продукт. З часом черкаське обласне радіо стало найбільшим радіо мовником, який охоплював всю область.

Спогади колективу черкаського радіо

Важливим аспектом роботи диктора на радянському радіо було безпомилкова начитка тексту. Інакше за обмовки чи зайві емоції під час прямих ефірів ведучих могли навіть звільнити. Сучасне черкаське радіомовлення кардинально відрізняється від того, що було за радянських часів. У першу чергу, подачею матеріалу.

Дикторка Тамара Кулик почала працювати у команді обласної радіостанції у 1964 році. До цього її покликали як гостю читати вірші. Вона згадує, як вперше на запрошення керівництва провела свій перший ефір. Майбутня випускниця не лише періодично приходила на такі читання, а й за потреби почала заміняти дикторку. Про колектив згадує, як про цікавих та активних співбесідників. Саму ж пані Кулик називали золотим голосом черкаського радіо.

До команди дикторів обласного радіо долучився й колишній вчитель музики Василь Марштупа. Почувши на радіо оголошення про конкурс на цю посаду, вирішив ризикнути й не прогадав. У 1988 році він став одним із голосів черкаського радіо. Ранкові передачі проводили, зазвичай, наживо. Також виходили новини та культурно-просвітницькі програми.

Двадцять років пропрацював на радіо і Микола Дубовий – диктор та заступник директора дротового радіомовлення. Його впізнавали не лише за прізвищем, а й за голосом, адже це був голос регіональних новин. Хоча бували ефіри, коли ведучому доводилося імітувати голоси зірок у межах розважальних програм. Після перших таких ефірів слухачі дзвонили в редакцію та просили повторити випуски. Про здорову та творчу атмосферу в колективі говорило й те, що чимало років основний склад команди не змінювався, а доповнювався молодими кадрами.

Перші українські газети міста

By
Viktoriia Chornobryvets
-
0

Агітаційні, просвітницькі, інформаційні – історія черкаської періодики охоплює понад сотню років. Протягом цього часу «народжувалися» періодичні видання, що висвітлювали життя міста та регіону. Деякі з них зникли, не витримавши конкуренції та випробування економічною кризою. Перша газета вийшла на Черкащині у 1918 році та існує досі, щоправда, під іншою назвою. Більше на cherkasy-future.com.ua.

Перші газети Черкащини

Дорогу періодиці в регіоні проклав «Черкаський край». Перший номер газети вийшов під назвою «Знам’я комунізму» у 1918 році. Готував його представник більшовицької влади. Видання стало органом окружного комітету партії. За рік до нього доєдналися й інші газети, які висвітлювали політику комуністичної партії, стосувалися життя робочого класу, виконання планів та успіхи у розбудові радянського союзу.

Назви цих видань були відповідні – «Робітничо-селянське око», «Радянська думка», «Прапор комуни». І все це були назви одного й того ж видання. Під час окупації німецькими військами Черкас газета не друкувалася. Після визволення міста редакція відновила роботу під новою назвою – «Черкаські вісті». Пізніше її перейменували на «Прапор комунізму».

Вже у 1954 році на зміну агітаційній назві прийшла «Черкаська правда». Співпраця із органами влади при цьому трималася. Тут висвітлювали результати з’їздів компартії, діяльність чиновників і життя простих селян. За новинами про людей кореспондентів відряджали у райони. Газета виходила шість разів на тиждень, а вже за рік мала наклад сягнув близько сорока тисяч примірників.

Через тридцять років кількість примірників номерів, що випускалися за рік, досягла понад 110 тисяч. Під назвою «Черкаська правда» газета виходила 37 років. Це була одна з найпопулярніших газет області. Тут почав свою кар’єру журналіста та письменника Василь Симоненко, але про це згодом.

Газети незалежної України

Політичний переворот, який спровокував розвал радянського союзу, дав можливість Україні повернутися до свого. Поступово почали змінювати назви та манеру висвітлювання подій і періодичні видання. У січні 1991 року «Черкаська правда» стала «Черкаським краєм», продовжуючи співпрацювати з обласною владою. Буремні часи змусили керівництво знизити наклад, випускаючи газету двічі на тиждень. У 2016 році видання стає незалежним. Виходять номери цієї газети досі, щоправда, друковане слово за популярністю поступається електронним виданням.

На рівні з виданням сторічної давнини у роки становлення незалежності з’являються нові, серед яких – «Молодь Черкащини». Хоча це приклад «реінкарнації», бо ж періодичне видання під такою ж назвою виходило у 60-ті. Це була молода команда зі свіжим поглядом на висвітлення подій та формування випуску. Тут не боялися критикувати владу, відкрито писали про проблеми регіону, а що у певні часи на команду «молодіжки» тиснула влада. Так, у 2014 році на редакцію газети здійснили напад через публікацію про тодішнього очільника області та діяльність прокуратури.

Такою ж гострою на слово була й газета «Дзвін», що у друкованому варіанті почала виходити у 1990 році. Через 18 років видання пере форматувалося в інтернет-сайт, який діє досі. Публікуються тут аналітичні матеріали, оперативні новини та критичні статі. Є розділ і для місцевих блогерів. Інтернет-видання входить до медіагрупи «Нова Молодь Черкащини» та є незалежним від влади.

У 1993 році Черкаси побачили легендарну «Вечірку». Так скорочено назвали містяни газету «Вечірні Черкаси». Це було черговим свіжим подихом в історії друкованої періодики. Окрім «гарячих» новин на перших сторінках газети друкували тут огляди подій, корисні поради, кросворди. Проводилися розіграші серед читачів, дедалі частіше з’являлися рекламні оголошення. Коли ефективність друкованого варіанту почала знижуватися, утримати аудиторію вирішили, створивши інтернет-версію видання.

Опозиційною до влади було видання «Антена». Тут дозволяли критикувати не лише місцеву та обласну влади, а й роботу державотворців. Започаткували її у 1997 році й перший час виходила вона щотижня та була платною. Разом із критичними публікаціями тут виходили й новинні статті.

Принципом роботи редакції вважали дотримання демократичних стандартів у висвітленні інформації. Щоправда, дедалі частіше команда «Антени» повідомляла про переслідування та тиск з боку влади. За кілька років на базі видання створили телеканал. Газету почали друкувати рідше й роздавати безкоштовно. Також з’явився інтернет-сайт, то ж потреба у друкованому слові відпала.

Черкаська періодика, що зникла

В часи незалежної України на Черкащині випускали й газети, які протрималися кілька років. Серед таких «Прес-центр», що швидко став популярним завдяки стилістиці викладу матеріалу. Видання з яскравим дизайном впадало в око покупцеві. Разом з тим з’явились і сайт та сторінки в соцмережах. З невідомих причин видання перестало снувати. Останній допис у соцмережах датується 2021 роком, у якому інформується про мітинги перед обласною адміністрацією.

Швидкої та короткої слави набуло й видання «Місто», що передплачували не лише в обласному центрі, а й в районах. Газета «Акцент» також мала свою зірку на небосхилі друкованих ЗМІ. Хоч і була меншою за форматом від своїх конкурентів та чорно-білою, змогла захопити увагу містян завдяки висвітленню неполітичного життя міста. Пізніше під керівництвом цієї ж редакції вийшло періодичне видання про стосунки. У 2016 році «Акцент» перезапустили під новою назвою – «7 днів Черкаси».

Цікавим проєктом став журнал «Живи в Черкасах». Це такий собі туристичний путівник для містян та гостей міста. Ініціювали випуск видання місцева влада, щоб привернути увагу до туристичних принад обласного центру. Перший номер журналу побачив світ у 2010 році. Публікували в ньому про культурні та спортивні події, анонси заходів та інтерв’ю з митцями. Така промоція мала б зацікавити й іноземців ще раз відвідати Черкаси. Видання при цьому не продавалося, а було безкоштовним. Знайти його можна було в готелях та закладах культури. У 2018 році депутати міської ради підтримують рішення про закриття видання, що належало місту.

«Черкаська правда» і Василь Симоненко

Корінний полтавець, Василь Симоненко вивчився у сільських школа. Вищу освіту здобув у Києві, закінчивши факультет журналістики при столичному виші. Там почав писати вірші. У 1957 році переїжджає до Черкас, де влаштовується кореспондентом і дописує одразу у кілька місцевих видань Серед них знаковою стала газета «Черкаська правда» (пізніше – «Черкаський край»). Тут мав власний кабінет, друкарську машинку та можливість писати вірші.

За десять творчих років встиг видати небагато, оскільки прискіплива радянська цензура не давала змоги випустити все, що напрацював поет. Через свою активну позицію його стала переслідувати влада. Сталося це у 60-ті, коли Василь Симоненко разом з одноклубниками з Клубу творчої молоді випадково натрапили на місце масового поховання жертв сталінських репресій. Тоді письменник та журналіст надіслав листа до столичної влади з вимогою про оприлюднення цих місць.

Прожив Василь Симоненко 29 неповних років. Не стало письменника через онкозахворювання. У редакції газети «Черкаський край» досі відкрита музейна кімната робочого кабінету Симоненка. Там зберігаються його рукописи, особисті речі, та сама друкарська машинка, фото та вирізки з його публікаціями. І після смерті влада побоювалася впливу його творчості на суспільство. То ж Шевченківську премію йому присудили вже за часів незалежної України.

Історія черкаського телеканалу

By
Viktoriia Chornobryvets
-
0

Черкаське телебачення має непросту історію від злетів до перезавантаження у нові проєкти. На все впливав час та запити глядачів. Кількість телеканалів від початку роботи першого за десятки років зросла до чотирьох. Найдовшу історію тут має Черкаська обласна телерадіокомпанія «Рось», що зазнала структурної та методологічної трансформації, виховавши когорту професіоналів, яких знає вся Україна. Більше на cherkasy-future.com.ua.

Коли започаткували телеканал «Рось»

У 2024 році Черкаському обласному телерадіомовленню виповнилося 70 років. Першопрохідцем черкаського телебачення була ТРК «Рось», де висвітлювали події регіону, створювали телепередачі для дітей, молоді та дорослих. Називатися так вона стала не одразу та й  співпрацювала зі всеукраїнським телемовником УТ-1,не маючи цілодобового виходу в ефір.

Днем народження телеканалу «Рось» вважають не 1954 – рік заснування установи, а 14 лютого 1990 року – день виходу першої програми за участі ведучого заслуженого журналіста України Леоніда Рябіщука. Гостем ефіру тоді став чиновник Черкаського обласного комітету комуністичної партії Олександр Ружицький. Транслювали проєкт в ефірі УТ-1. Пізніше додалися й інші телевізійні продукти виробництва черкаського мовника, які показували у вихідні. У такому форматі роботи минув рік. Потім додався проєкт на політичну тему, який створили під місцеві вибори.

Свою назву ТРК «Рось» отримала 1991 року зі створенням окремого відділу телебачення. З роками становлення ОДТРК  черкащани поспішали подивитися новини саме регіональної студії попри наявність інших телеканалів. З 1991 року конкуренцію йому почали складати місцеві телеканали «ВІККА» та «Студія-2».

Від оригінального до суспільного

Попри те, що 50% продукту телеканалу «Рось» було власним, попит на різноплановий контент вимагав або ж більше ресурсів для його створення, або ж пошуку вже готового продукту. У 2018 році було придбано чималий об’єм телепрограм, фільмів та мультфільмів. «Смаки культур», «Неповторна природа», «Таємниці підводного світу» і ще багато іншого було покликано привернути увагу більшої кількості глядачів та вийти на рівень із іншими телевізійними медіа.

При цьому лишались базові авторські продукти регіонального охоплення – «Тема дня», новини, ранкове шоу. Були спроби додати до цього власний туристичний проєкт, в якому б розповідалися про цікаві місця Черкащини та непересічних жителів громад. Ідеї, які пропонували їхні автори для реалізації, треба було захистити перед керівництвом.

Здавалося б, телеканал рухається у напрямку корисного оновлення. Команда ранкового шоу навіть взяла участь у телемості з колегами з «1+1». У прямому ефірі черкаські ведучі продемонстрували свої таланти та поспілкувались на живо зі столичними медіа зірками. Сюди запрошували відомих черкащан – митців та науковців. Зачіпали не лише побутові теми, а й те, що було актуальним, навіть з політичної точки зору. Так, в одному з ефірів разом із доктором історичних наук Віталієм Масненком про Крим та його приналежність до України. Тоді, у тому ж 2018 році, цю тему намагалися розкривати, доводячи, що півострів – невід’ємна частина держави зі спільною історією та культурою.

Як телеканал «Рось» став «Суспільним»

У 2014 році набрав чинності закон про суспільне телебачення. Відтоді почалася реформа, в межах якої на базі регіональних обласних державних ТРК створили філії телеканалу «Суспільне». Але спершу треба було нормативно врегулювати роботу таких філій. На це пішло ще два роки, щоб розробити стратегію розвитку мережі. Використовували досвід закордонних медіа.

У 2018 році ОДТРК «Рось офіційно змінила назву на «Суспільне: Черкаси». Робота мовника фінансується з державного бюджету. створення репортажів та сюжетів регламентується спеціально розробленими стандартами. Не допускаються в ефір рекламні сюжети та «джинса».

Зміни в діяльність телеканалу проводяться й досі. Наразі на «Суспільному: Черкаси» більше уваги приділяють новинним сюжетам, ніж іншим телевізійним форматам. Додалися й соціальні мережі. Вебсайт, сторінки у фейсбук, інстаграм, ютуб та телеграм-канал охоплюють понад 140 тисяч підписників.

Зірки черкаського обласного телеканалу «Рось»

Спецвипуски про вибори, які стали одним із перших продуктів телерадіокомпанії, вела заслужена журналістка Катерина Таран, яка до роботи в кадрі понад 10 років працювала на радіо. Пізніше за нею закріпляться вже інші тематики – про культуру та побут Черкащини. Її знали у творчих колах, їй легко вдавалися інтерв’ю зі знаменитостями та митцями. Так само просто вона могла «розкрити» не звиклих до камер селян й подати, здавалося б, звичні речі з несподіваного ракурсу.

З-під її крила вийшло чимало професіоналів телевізійної справи, яким вдалося реалізуватися на всеукраїнських телеканалах. І це не лише журналісти та ведучі, а й оператори та режисери. Зірка та одна із творців телеканалу «Рось» випустила кілька авторських збірок, у яких розповіді про роботу та набуті життєві мудрості, власні афоризми, де між рядків ховаються поради для читача.

Свій журналістський шлях на «Росі» торувала й відома телеведуча Оксана Соколова. Починала з роботи молодшим редактором, вела новини, телевізійні шоу та прямі ефіри. Потім перейшла на посаду кореспондента в обласну філію філії УТ-1, очолила проєкт «Вуличне телебачення» у Черкасах й стала ведучою вуличних програм. База знань регіонального ТРК, яку отримала Оксана Соколова, дозволила заявити про себе у столиці. Там вона почала роботу на «ICTV» як репортер, сьогодні ж вона відома, як ведуча підсумкового випуску новин цього ж телеканалу. За роки роботи отримала відзнаки, серед яких премія «Телетріумф» як краща ведуча інформаційно-аналітичних програм.

Яскравим представником молодого покоління, які пройшли школу «Росі», став також Валентин Чернявський. Прийшов в обласну телерадіокомпанію вже з досвідом, набутим на іншій місцевій телекомпанії. Там працював журналістом, на обласному ж телебаченні зайняв місце ведучого ранкового шоу. Вивчив специфіку роботи у кадрі «на живо» та зрозумів цінність уміння імпровізувати, реалізував власний тв-проєкт на іншому місцевому телеканалі й зміг влаштуватися на «Новий канал» у Києві. Там став співведучим реалті-шоу, та згодом повернувся в Черкаси. Запустив власний медійний проєкт, який поширює у соцмережах. З повномасштабним вторгненням росії в Україну змінив цивільний одяг на військову форму.

Звичайно, зірок, що здобули на ОДТРК «Рось» досвід та квиток у професійне майбутнє, набагато більше. Адже окрім телевізійного відділу працювала тут команда обласного радіо. Щороку у стінах телекомпанії проходили практику студенти з черкаського ВНЗ та Канівського фахового коледжу культури і мистецтв. Усіх одразу кидали в реалії телевізійної роботи: провести прямий ефір, створити власний телевізійний продукт, триматися в кадрі, навчитися знаходити підхід до людей різного статусу – все це на рівні із професіоналами робили й майбутні спеціалісти. Більшість з них не зрадили свою професію та свого часу стали одними з тих, хто творить обласне телебачення.

Альтернативна енергетика

By
Viktoriia Chornobryvets
-
0

Про альтернативні джерела енергії світові лідери заговорили на початку 21 століття. Тоді як в Україні поняття нетрадиційних джерел закріплено на законодавчому рівні ще в 1994 році. В законодавчому акті термін означає вид енергії, що періодично виникає в природі (сонце, вітер, вода). На Черкащині, як і в усій державі, розвиток таких технологій з виробництва «зеленої енергії» просувається малими темпами. Хоча подібного виду ресурси мають свої переваги. Більше на cherkasy-future.com.ua.

Як дістати енергію з природи

Існує три основні джерела альтернативної енергетики. Це промені сонця, сила вітру та води. Щоб отримати енергію з першого, створили сонячні електростанції. Це система із фотомодулів, які поглинають сонячне світло та генерують його. Виготовляють такі панелі здебільшого з кремнію. Є полікристалічний та монокристалічний кремній, вибір котрогось із них впливає на якість роботи панелі. Перший менш якісний, оскільки має домішки. Другий краще поглинає прямі сонячні промені й має довший термін експлуатації.

Вітрові електростанції перетворюють механічну енергію на електричну за допомогою конструкцій з лопатями, подібних до вітряків. Тут також є два види – турбіни з горизонтальним розміщенням лопатей та з вертикальним. Перший варіант має вищий коефіцієнт використання сили вітру. Другий не потребує налаштовування під напрямок вітру, але має меншу ефективність.

Гідроелектростанції використовують силу води, щоб отримати енергоресурс. Відбувається це за допомогою гідротурбіни. Така станція може бути частиною греблі або ж розміщуватися біля неї. Є також ГЕС, воду до якої подають по трубах. Головне тут – достатній напір води, щоб можна було запустити генератори, які й вироблятимуть електроенергію.

Які види альтернативної енергетики розвивають на Черкащині

Станом на 2019 рік у Черкасах розміщено фотоелектростанції на дахах будівель. Їхня потужність складає 210 кВт. В межах області також розгорнути «сонячні поля» – у Звенигородці та на Тальнівщині. У 2020 році кількість сонячних станцій зросла до 25 об’єктів. У 2021 році ще одну запустили на Чигиринщині, потужністю у 40 кВт.

У тому ж 19-му році порахували, що на території області діють 12 гідроелектростанцій. Проєкт будівництва Канівської ГАЕС, який оприлюднили у 2013 році, «застряг» через спротив громадськості. Місцеві вважають, будівництво станції негативно вплине на екологію.

Що ж стосується сили вітру, таких станцій на Черкащині бракує, вважають можновладці та профільні спеціалісти. Поки що в Україні діє понад 30 ВЕС, враховуючи й ті, що розміщені на тимчасово окупованих територіях. Найбільші з них побудовані на півдні. Загалом, до 2022 року «зелена енергетика» продукувала до 13% ресурсу.

Переваги та недоліки  альтернативної енергетики

Почнемо з мінусів альтернативної енергетики, які вливають на повільний її розвиток на Черкащині. Для сонячної енергетики це обмеження за часом. «Збирати» сонячне світло панелі можуть лише вдень та за безхмарної погоди. У другому випадку продуктивність системи знижується. Також панелі потребують правильної експлуатації – їх треба чистити від пилу та обробляти територію від трави. Ще один момент – переробка відпрацьованого матеріалу. В країні лише напрацьовують систему безпечної утилізації попри вже наявну проблему.

Ще одна проблема – це пошук великих площ для розміщення панелей. Місце повинно бути з вільним доступом сонячного світла. Наостанок – висока вартість обладнання, можуть дозволити собі хіба що закордонні інвестори. Так, наприклад, кілька таких сонячних станцій На Черкащині збудували завдяки співпраці з партнерами з Норвегії.

Для ГЕС суттєвим недоліком є складне технічне обслуговування системи, ймовірність розвитку додаткової інфраструктури для «доставки» енергоресурсу, що провокує додаткові фінансові витрати, та негативний вплив для екології. Зокрема, через останнє проєкт з Канівської ГАЕС не можуть реалізувати вже близько десяти років.

Переваги альтернативної енергії все ж більше. Сонячні електростанції – це те джерело енергії, до якого можна завжди звернутися, адже сонця вистачить ще на мільярди років. Робота таких систем не впливає на екологію. СЕС мають чималий термін експлуатації – в середньому 25 років. Для приватних осіб також встановлюють «зелений тариф», що дозволяє економити на споживанні електроенергії. Тому на Черкащині більшає тих, хто готовий оснастити дахи будинків сонячними панелями.

Плюси роботи ГЕС – це відсутність додаткових ресурсів для її роботи, наприклад, пального. Тут воно взагалі не потрібне. Система гідроелектростанцій цінується спеціалістами за можливість підлаштовуватись під потреби ринку. Також завдяки водосховищам, які є складовою системи, вдається запобігти повеням та тримати запас води для споживання в побуті й не лише. 

Щоб зрозуміти, наскільки цінним є використання альтернативної енергетики, варто порахувати споживання ресурсу населенням. Так, сім’я з двох осіб споживає близько 130 кВт-год на місяць. У комбінації із традиційними електростанціями «зелена енергетика» дозволяє не лише компенсувати споживання, ресурсу, а й експортувати його у періоди профіциту.

Музей міста: Патріотичний музей АТО

By
Viktoriia Chornobryvets
-
0

Серед музеїв та галерей Черкас особливої уваги заслуговує один, де не лише розповідають про експонати, а й займаються патріотичним вихованням молоді. Це досить незвичний музей, де класичний підхід до відвідувачів заміняє правило «можна все». Люди, що прийшли подивитися на виставку, можуть брати до рук безцінні речі, фотографуватися з ними й залишити відгук у книзі для гостей. Це музей, де збирають не лише предмети, а й історії про героїчних черкасців. Більше на cherkasy-future.com.ua.

Народження музею та перший експонати

«Народився» заклад у 2018 році за ініціативи волонтера та військового Олексія Святенка. Все почалося з невеликої кімнати, яку Олексій вирішив переобладнати у виставкову залу. Робив з того, що було. Тут немає скляних вітрин, а зібрані речі розкладені на поличках та навіть підлозі. Одним з перших експонатів стало розбите на фронті авто, яке автор музею називає Бронітечиком.

Побитий осколками бусик, припаркований біля головного входу до музею, зустрічає відвідувачів першим. На ньому патріотичні гасла та жовто-блакитний прапор. Пережив він чимало, розповідає Олексій Святенко. Автівка потрапила на східний фронт у 2014-му в один з підрозділів «Правого сектору». Її називають легендарною, оскільки на ній пересувалися під час оборони Донецького аеропорту. Нею вивозили поранених бійців, яких вдалося врятувати завдяки вчасній евакуації. З допомогою Бронітечика вивозили й загиблих бійців ДАПу.

Авто побувало й в Пісках, де точилися важкі бої. Коли група військових потрапила під обстріл й мусила евакуюватися, залізного коня довелося лишити на полі бою. За першої можливості Бронітечика забрали, але ремонтувати його вже не було сенсу. Тепер це один з ключових експонатів Патріотичного музею. Оновили автівці номера, на яких зашифроване гасло про головного ворога України. Щоб відвідувачі не пройшли повз, бо ж музей знаходиться на території підприємства, на в’їзді поставили вказівник.

Одна музейна кімната і сотні експонатів

Далі відвідувачі проходять вузьким коридором манекена у медичній формі та пакунків з гуманітарною допомогою, які передають місцеві школи, підприємці та небайдужі для черкаських захисників. Сама ж кімната невелика за площею й з роками існування музею набула характеру. Плетена маскувальна сітка, підвішена до стелі, плакати з проукраїнськими гаслами, ящики з-під боєкомплектів, портрети загиблих черкащан, що боронили Україну.

Є тут і амуніція, яку кожен охочий може приміряти та відчути себе військовим. Каска, справжній бронежилет, автомат – це лише частина з того, що носить щодня боєць, пояснює Олексій. Серед усього є простріляна бронеплита. На щастя, боєць, що був у цьому бронежилеті, вижив і після реабілітації повернувся у стрій. Почесне місце тут займає відзнака, яку отримав військовий Олег Зозуля. Він виріс без батьків, а своє життя віддав за волю України, розповідає власник музею.

Про кожен із експонатів Олексій Святенко може розповісти окремо, адже особисто приймає речі, які передають з фронту, перевіряє їх на безпечність та додає до колекції. За шість років роботи закладу тут зібрано тисячі експонатів російсько-української війни.

Музей, де можна все

Хто читав про знамениті «Джавеліни», може побачити одну з таких установок у цьому музеї. З нею можна й сфотографуватися, й роздивитися детальніше, з чого зроблена. На одній з РПГ є підписи бійців ЗСУ та побажання якнайшвидшої перемоги. Дозволяють тут брати до рук практично все, навіть трофеї – амуніцію, сухпайки та особисті речі ворога. Серед них збереглися документи та записники, де описується служба ворожого бійця день за днем. Унікальним цей музей робить те, що жодна представлена річ не є муляжем.

У музеї все ж варто пересуватися обережно, щоб не наштовхнутися на котрийсь із експонатів. Адже місця для всього, що вдалося зібрати, замало. Наприклад, серед металевих та дерев’яних ящиків, складені один на один, помітно виділяється буржуйка. Точніше, балон з-під газу, перероблений під «мобільну» систему опалення. Це результат черкаських умільців, яким довелося в короткі терміни вигадувати щось, що допоможе військовим зігрітися, приготувати їжу та висушити одяг. У свій час така конструкція була безцінною на фронті. Коли ж справу поставили «на потік», Олексію вдалося лишити один екземпляр для музею.

Частина речей, які знаходяться в музеї, передають волонтери з фронту та військові. Але є й такі експонати, які Олексій привіз із передової особисто, передаючи бійцям гуманітарну допомогу. Подібні поїздки дозволяють збирати не лише предмети війни, а й історії тих, хто стоїть на захисті кордонів. Завдяки своїй волонтерській діяльності Олексію Святенку пощастило познайомитися із Героєм України, Дмитром Коцюбайлом із позивним «Да Вінчі» та отримати його автограф на одному з експонатів.

Не лише експонати, а й історії людей

За ініціативи Олексія у виставковій залі з’явилися портрети черкаських захисників – тих, хто досі захищає Батьківщину, та бійців, які загинули. Поряд із фото коротка біографія бійця. Це допомагає молоді вивчати новітню історію України, шанувати її героїв, виховувати нове покоління патріотів, пояснює Олексій Святенко.

Про тих, хто наближає перемогу, розповідають також і фото, які транслюються на екрані. До них власник музею періодично повертається під час екскурсій, розповідаючи історії знайомства з військовими та події, зображені на знімках.

Окреме місце займає стенд з шевронами різних підрозділів. Нашивки оригінальні, передані військовими. Розібратися, який рід військ представляє той чи інший знак, допомагає особисто Олексій. Найчастіше, він і проводить екскурсії. Організовують їх для учнів і студентів місцевих вишів. Часто до музею приїжджають групи дітей з інших містечок та сіл.

До повномасштабного вторгнення в музеї виставлялися амуніція українських бійців та форма військового медика. Після подій 24 лютого 2022 року дещо власник музею віддав побратимам. На заміну цьому почали передавати нові експонати з місць проведення бойових дій.

Патріотичний музей на виїзді

Ще одна особливість цього закладу в тому, що частину експонатів та сувеніри Олексій відбирає для виїзних екскурсій. Його запрошують у школи та на тематичні заходи просто неба. Там він розповідає, чим користуються наші військові для захисту України, пояснює технологічні особливості експонатів і, звичайно ж, дозволяє сфотографуватися з тим, що вдається привезти.

За період роботи Патріотичний музей АТО став частиною Черкаського обласного краєзнавчого музею й набув статус офіційного. Деякі з рідкісних експонатів були представлені на виставках у країнах Європи. Спільно з іншими волонтерами та місцевими митцями вдалося реалізувати благодійний проєкт з розпису тубусів від снарядів. Оновлені в українському стилі, тубуси розпродали на аукціонах на підтримку української армії. Декілька експонатів лишились в музеї АТО.

Вхід до музею безкоштовний, але кожен з відвідувачів може зробити благодійний внесок на потреби української армії. Звичайно, не обійшлося тут і без ще одного – сувенірів. Патріотичні стрічки на руку, магніти та навіть кулони з відстріляних гільз. Проводять тут групові й індивідуальні екскурсії. Засновник Патріотичного музею АТО Олексій Святенко впевнений, такі ініціативи допомагають розвивати українську молодь. Метою проєкту є підняття патріотичного духу, виховати любов до Батьківщини та повагу до тих, хто її захищав і захищає.

Надійний препарат, який допоможе назавжди позбавитися грибка в організмі

By
admin
-
0

Грибок – це проблема, з якою час від часу стикаються багато людей. Залежно від локації цієї зарази неприємні відчуття можуть стосуватися різних органів і частин тіла. Саме тому так важливо знати власну схильність до цієї проблеми і вчасно реагувати при прояві перших симптомів.

Тим більше, що сучасний ринок пропонує величезну кількість препаратів та засобів, які успішно борються з грибком та перешкоджають його прояву. У цій частині https://apteka911.ua/ua/drugs/flukonazol-d3070 є справжнім порятунком. Даний препарат має великий попит серед пацієнтів, а лікарі часто прописують його як терапію. Це пояснюється тим, що засіб відрізняється цілою низкою переваг, і, звичайно, дуже хорошим результатом. Останній дозволяє надійно і швидко позбавитися проблеми, і назавжди забути про грибок. 

Про засіб

Для того, щоб ближче познайомитися з конкретним препаратом, звичайно, необхідно краще зрозуміти, що він являє собою.

Отже, Флуконазол є доступним лікарським засобом. Його призначають для того, щоб впоратися з гострими грибковими захворюваннями, які поширюються на нігті, шкіру та слизові оболонки людини.

Як діє препарат?

Говорячи про цей препарат, окрему увагу варто звернути на його дію. Остання представлено трьома видами.

Так, ми говоримо про:

  1. системність (коли ліки надходять у кров, то вони виявляються всередині органів);
  2. підвищену специфічність (препарат сприяє зниженню активності клітинних ферментів, а це, в свою чергу, стає причиною того, що проникливість мембран збільшується, процес грибкового росту та розмноження зупиняється, і це відбувається на рівні генетики);
  3. вибірковість (коли препарат потрапляє всередину організму, то він впливає на спеціальний цитохромний фермент, який містить грибкових клітин; проте при цьому не відбувається зупинка його функцій в організмі, а в печінці не відбувається процес окислення).

Про переваги

Звичайно, як і будь-якому іншому препарату, Флуконазолу властиві свої переваги.

Зокрема, вони представлені:

  • тим, що ліки не сприяє розвитку у жінок і чоловіків вторинних статевих ознак (мова йде про себорейний дерматит, вугровий висип, прискорене зростання волосся на тілі);
  • швидким всмоктуванням під час перорального прийому та оперативним проявом лікувального ефекту.

Таким чином, Флуконазол є протигрибковим препаратом, який значно відрізняється серед аналогів на ринку. Йому властива швидка та безпечна дія. І звичайно, прийом цього засобу не призводить до серйозних наслідків та побічної реакції. Тому цим лікам можна сміливо довіряти. І в цьому ви можете впевнитися самі вже з перших днів застосування і лікування. 

Також важливо зазначити, що спектр дії цього препарату досить широкий. А це означає, що він здатний впоратися з багатьма грибками і забезпечити вам швидке полегшення. Тому, якщо ви страждаєте від: інфекцій, пов’язаних з грибами Candida (зокрема, ми говоримо про кандидоз, який поширився на слизові, стравохід, шкіру, ротоглотку або вагінальний кандидоз); інвазивних кандидозів; криптококових інфекцій (менінгіт); дерматомікозів; лишаїв, – тоді Флуконазол стане для вас найкращим варіантом для позбавлення всіх цих проблем. 

Відмінну дію даного засобу та чудовий ефект ви можете оцінити самі. І головне, – вам не доведеться сильно хвилюватись щодо побічної реакції. Організм, як правило, добре реагує на препарат. Тому проблем із застосуванням та лікуванням у вас точно виникнути не повинно. А лікування пройде м’яко, безпечно і дуже ефективно. І вам точно вдасться назавжди позбутися грибка, а також всіх супутніх із ним проблем.

123...33Page 2 of 33
.,.,.,.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.